Життєвий приклад та духовна спадщина святого Антонія з Падуї. На загальній аудієнції з Папою Венедиктом XVI 10 лютого 2010

«Дорогі брати й сестри, після того, як два тижні тому я представив постать святого Франціска з Ассізі, сьогодні хочу розповісти про іншого святого, який належить до першого покоління Менших Братів – про святого Антонія Падуанського», – цими словами Святіший Отець Венедикт XVI розпочав свою щотижневу зустріч з вірними та паломниками під час загальної аудієнції, яка відбулася в середу, 10 лютого 2010 р., в залі Павла VI у Ватикані. Папа пригадав про повчання цього святого про молитву, яка повинна бути стосунками любові, щирою розмовою з Богом; про його милосердну любов, керуючись якою той закликав приймати убогих, оскільки вони зустрічатимуть нас у небі. А згадавши про його проповідницький талант, Святіший Отець закликав священиків належно приготовляти проповіді, щоб у дієвий спосіб представляти вічну красу Христа.

На початку Венедикт XVI розповів про життєвий шлях святого Антонія, згадавши і про його вирішальну роль у формуванні францисканської духовності. Народжений наприкінці ХІІ століття у аристократичній сім’ї, ще в молодості вступив до монастиря, який дотримувався правил святого Августина. Він присвятив своє життя вивченню Біблії та творів Отців Церкви, здобувши ґрунтовні богословські знання. У 1220 до міста Коімбри де перебував святий Антоній, привезено мощі п’яти перших францисканських місіонерів, які загинули мученицькою смертю, відправившись на проповідь до Марокко. Натхненний їхнім прикладом, він попросив про перехід до Братів Менших, і саме там взявши ім’я Антоній, сам відправився до Марокко. Внаслідок недуги змушений повернутися до Італії, де настоятелі, розпізнавши його таланти, призначили його до проповідницької діяльності. Святий Антоній вважається також основоположником «францисканського богослов’я», розпочавши викладацьку діяльність в Болонії з благословення самого святого Франциска. Наприкінці свого життя він також виконував служіння Провінційного Настоятеля Братів Менших у північній Італії.

Венедикт XVI згадав і про літературну спадщину святого Антонія, який протягом останнього періоду свого життя написав два цикли проповідей: «Недільні проповіді» та «Проповіді про святих». В них він коментував біблійні тексти, використовувані під час Літургії. Духовне багатство цих повчань є настільки великим, що Папа Пій ХІІ у 1946 році проголосив святого Антонія Учителем Церкви.

Говорячи про його повчання щодо молитви, Святіший Отець відзначив, що святий Антоній пригадує нам, що молитва потребує атмосфери тиші, що означає не так віддалення від зовнішнього шуму, як внутрішній досвід, спрямований на те, щоб віддалити розсіяння, спричинені різними турботами. Згідно з його навчанням, поступ в духовному житті може осягнути лише та душа, яка молиться, і це було улюбленою темою його проповідей. Святий Антоній також заохочував вірних бути чуйними до потреб убогих, наголошуючи на важливості справжніх багатств, тобто багатств серця, які збирають скарби у небі. «Чи ж не є це повчання, дорогі друзі, дуже важливим і актуальним також і сьогодні, коли фінансова криза і брак економічної рівноваги вчиняють бідними чимало людей?» – запитував Венедикт XVI, додавши, що у своїй третій енцикліці «Любов у істині» він пригадує, що для свого правильного функціонування економіка потребує етики, і то не якої-небудь, але приязної до людської особи (пор. ч.45).

Святіший Отець також відзначив, що святий Антоній наголошував на центральній ролі Христа в житті, в діях та проповідях. Францисканська духовність заохочує до споглядання таїнств Христового життя, особливий погляд скеровуючи на Розп’яття. І з цього випливає, підкреслив Папа, розуміння важливості зображення хреста у нашій культурі, народженій з християнської віри.