Caritas in Veritate. З Папою Венедиктом XVI про розвиток людини та суспільних взаємин (27)

Роздумуючи над різними аспектами цілісного розвитку людини, у п’ятому розділі своєї соціальної енцикліки «Любов у істині», який називається «Співпраця людського роду», Папа Венедикт XVI окремо звертає увагу на пов’язаність між бідністю та безробіттям і на роль, яку у світі праці відіграють профспілкові організації.

Святіший Отець зауважує, що розглядаючи проблеми розвитку, не можна не наголосити на безпосередньому зв’язкові між бідністю та безробіттям. Він зауважує, що у багатьох випадках убогість є наслідком зневаження гідності людської праці, що відбувається і внаслідок обмеження доступу до неї (безробіття чи неповна зайнятість), так і недооцінювання прав, які з неї випливають, особливо – права на справедливу заробітну платню, на безпеку працівників та їхніх родин. Згадавши про заклик свого попередника, святої пам’яті Івана Павла ІІ, до міжнародної спільноти про докладання зусиль, спрямованих на забезпечення усім відповідної праці, який прозвучав 1 травня 2000 року з нагоди Ювілею людей праці, Венедикт XVI запитує: «Що означає слово “відповідно” стосовно до праці?» – та відповідає: «Означає працю, яка в кожному суспільстві була б вираженням основної гідності кожного чоловіка та кожної жінки; працю вибрану вільно, яка б ефективно включала людей праці, чоловіків та жінок, до розвитку їхньої громади, працю, завдяки якій працівники мали можливість втішатися пошаною і не піддавались будь-якій дискримінації, працю, яка б дозволяла задовольнити потреби сімей та запевнити освіту дітям, без того, щоб вони самі були змушені працювати; працю, яка б дозволяла вільно створювати організації і підіймати свій голос; працю, яка б залишала достатньо простору для повернення до свого коріння на особистому, сімейному та духовному рівнях; працю, яка б забезпечувала гідними життєвими умовами робітників, які досягли пенсійного віку» (ч.63).

У контексті роздумів над темою праці, на думку Святішого Отця, слушно вказати на невідкладну потребу того, щоб профспілкові організації відкрились на нові перспективи і проблеми, які з’являються у середовищі праці. Серед таких Папа називає явище, яке представники суспільних наук окреслюють як конфлікт між особою-працівником та особою-споживачем. Глобальний контекст, у якому здійснюється праця, вимагає також того, щоб національні профспілкові організації, переважно зосереджені на захисті інтересів своїх членів, звернули свій погляд і на тих, які до них не належать, особливо, робітників з країн, які розвиваються, де часто порушуються суспільні права.

«Залишається завжди дійсним, – пригадує Венедикт XVI, – традиційне навчання Церкви, яке вказує на відмінність між роллю та завданнями профспілок та політики. Це розрізнення дозволить профспілковим організаціям виділити в громадянському суспільстві відповідніше середовище для їхньої необхідної діяльності, спрямованої на захист і підтримку світу праці, передовсім, на користь експлуатованих та позбавлених представництва робітників, гірка ситуація яких часто невідома розсіяному поглядові суспільства» (ч.64).

Наприкінці третього розділу енцикліки «Любов у істині», Папа також звертає увагу на необхідність оновлення структури та способів функціонування фінансового сектору, щоб «після його зловживань, які завдали шкоди дійсній економіці, він повернувся до свого завдання бути засобом, спрямованим на досягнення більшого добробуту та на розвиток» (ч.65). Венедикт XVI пригадує, що вся економіка та увесь фінансовий сектор, а не лише якісь їхні окремі сегменти, оскільки є засобами, то повинні вживатися відповідально, тобто морально, щоб, таким чином, створювати умови, відповідні до розвитку людини та народів. «Очевидно, що є корисним, а в деяких обставинах – необхідним, започатковувати фінансові ініціативи, з переважаючим гуманітарним виміром, – пише Святіший Отець. – Що, однак, не повинно спричинятися до забуття того, що уся фінансова система повинна бути спрямована на підтримання справжнього розвитку» (ч.65). У цьому контексті важливо, щоб намір чинити добро не протиставлявся дійсній здатності створення благ. Папа пригадує про етичний фундамент діяльності фінансового сектору, який полягає в тому, щоб не зловживати витонченими засобами, які можуть призвести до зради тих, які довірили йому свої заощадження. Це не означає відмову від справедливої вигоди, адже чесний намір, прозорість і пошук добрих результатів не є взаємовиключними. Венедикт XVI зазначає, що коли любов є розумною, то вміє також діяти в рамках передбаченої та справедливої вигоди, на що вказує значний досвід в ділянці кредитних кооперативів.