Серце Церкви, за прикладом святого Домініка, повинно палати місіонерським вогнем.
На загальній аудієнції з Папою Венедиктом XVI 3 лютого 2010
Продовжуючи знайомити вірних з знаковими особистостями середньовічного християнства,
у середу, 3 лютого 2010 р., під час загальної аудієнції у залі імені Папи Павла XVI
у Ватикані, Святіший Отець Венедикт XVI говорив про святого Домініка де Гузмана, засновника
Чину Проповідників, більш відомого як Отці Домініканці. Цей святий, поряд зі святим
Франциском, зробив великий вклад у відновлення тогочасного життя Церкви.
Уродженець
аристократичної іспанської сім’ї, за підтримки родича-священика, Домінік де Гузман
здобув хорошу освіту, і вже з молодості відзначався зацікавленням у вивченні Священного
Писання та любові до бідних. Коли став священиком, був покликаний допомагати єпископові,
з яким, на доручення короля, здійснив подорож на північ Європи. Там він спостеріг
два надзвичайні виклики для Церкви свого часу: існування ще не євангелізованих народів
та церковні роздори з-приводу єресі альбігойців. Місіонерська праця та діло нової
євангелізації стали ціллю, яку поставив перед собою Домінік. До нього приєдналися
інші чоловіки, і так поступово постав Чин Проповідників, заснований 1215 року у французькому
місті Тулузі. В основу його правил лягли стародавні правила святого Августина, пристосовані
до вимог апостольського життя, а основними цінностями, необхідними для успіхів місії,
засновник вважав спільнотне життя в убожестві та навчання.
Святому Домінікові
випало присвятити своє життя переконуванню та наверненню єретиків, натомість послідовники
здійснили інші його мрії – місії між тими, хто ще не пізнав Христа та місії у містах,
особливо студентських, де нові інтелектуальні течії ставали для багатьох випробуванням
віри.
«Цей великий святий, – зазначив Венедикт XVI, – пригадує нам, що серце
Церкви повинно завжди палати місіонерським полум’ям, яке постійно спонукає нести перше
звіщення Євангелія, і, де це необхідно, нову євангелізацію: у дійсності, саме Христос
є найціннішим добром, яке чоловіки та жінки усіх часів і в кожному місці мають право
знати і любити! І радісно спостерігати, що також у Церкві сьогодення є численні особи
– духовні та миряни, члени давніх чернечих чинів та нових церковних рухів, які з радістю
віддають своє життя цьому найвищому ідеалові: звіщати і свідчити Євангеліє!»