2009-12-23 12:34:03

Caritas in Veritate. З Папою Венедиктом XVI про розвиток людини та суспільних взаємин (24)


У п’ятому розділі своєї третьої енцикліки «Любов у істині», який називається «Співпраця людського роду», Папа Венедикт XVI розглядає залежність розвитку від визнання того, що люди є однією сім’єю. Для такого ствердження і відповідних дій в напрямку солідарності не вистачить лише даних суспільних наук, а потрібен також внесок метафізики та теології, а вклад християнства та інших релігій у розвиток можливий лише тоді, «коли Бог знаходитиме місце також і в публічній сфері» (ч.56). А це тому, що розум потребує очищення вірою, а віра завжди потребує бути очищеною розумом.

Папа зазначає, що діалог між вірою та розумом сприяє ефективності милосердної любові у суспільній сфері та становить найвідповідніші рамки для братерської співпраці між віруючими та невіруючими. «Для віруючих, – пише Венедикт XVI, – світ не є плодом випадку чи необхідності, але – Божим задумом. З цього виникає обов’язок віруючих об’єднати свої зусилля з усіма людьми доброї волі з інших релігій та з невіруючими, щоб цей наш світ дієво відповідав Божому задумові: жити як одна сім’я під поглядом Творця» (ч.57). Особливим проявом милосердної любові та головним критерієм для братерської співпраці віруючих та невіруючих Папа називає принцип субсидіарності, який є виразом невід’ємної людської свободи.

Субсидіарінсть – це, перш усього, допомога людській особі, яка надається тоді, коли вона самостійно не спроможна осягнути необхідні цілі, однак, підтримує її свободу й участь через прийняття відповідальності. Вона шанує гідність особи, оскільки вбачає у ній суб’єкт, який також завжди спроможний дати іншим щось від себе, а тому є ефективним засобом проти будь-якої форми патерналістського нав’язування підтримки. Вона також може враховувати як багатовимірний характер проектів, визнаючи множинність суб’єктів, так і їхню координацію. «Отже, – зазначає Венедикт XVI, – йдеться про принцип, особливо придатний для того, щоб керувати глобалізацією та спрямовувати її до справжнього людського розвитку» (ч.57). Папа погоджується з тим, що глобалізація потребує управління, адже вона має на меті осягнення спільного добра на глобальному рівні, однак, вона повинна бути організована в субсидіарний та колегіальний спосіб, щоб не порушувати свободу та бути дійсно ефективною.

Святіший Отець далі вказує на те, що принцип субсидіарності повинен бути тісно пов’язаний із принципом солідарності, і навпаки. Адже, «якщо субсидіарність без солідарності сходить до соціального партикуляризму, то також дійсним є те, що солідарність без субсидіарності впадає у патерналістську соціальну опіку, яка принижує потребуючого» (ч.58). Це треба мати на увазі також і стосовно міжнародної допомоги для розвитку. Вона, незалежно від намірів жертводавців, може іноді тримати народи в стані залежності і навіть сприяти ситуаціям місцевого домінування і експлуатації всередині країни, якій надається допомога. «Міжнародна допомога, щоб бути насправді такою, не повинна мати на меті сторонніх цілей» (ч.58), – підкреслює Венедикт XVI, додаючи, що при її наданні повинна враховуватися думка не лише урядів зацікавлених країн, але й місцевих економічних, громадських та культурних чинників, включаючи також і місцеві Церкви.

Папа зазначає, що головним ресурсом, який потрібно оцінити в країнах, яким надається допомога для розвитку, є людський ресурс – це справжній капітал, якому потрібно допомагати зростати для того, щоб забезпечити бідним країнам автономне майбутнє. Він також пригадує, що головною допомогою, якої потребують країни, що розвиваються, є сприяння поступовому введенню їхньої продукції на міжнародні ринки, вчиняючи їх повноправними учасниками міжнародного економічного життя. Часто на перешкоді цьому стоїть брак справжнього попиту на ці товари, а тому потрібно допомогти згаданим країнам підвищувати якість своєї продукції і краще достусувати її до існуючого попиту. Крім того, дехто боявся конкуренції з боку імпортованої продукції, зазвичай сільськогосподарської, що походила з бідних країн. Однак, пригадує Святіший Отець, для згаданих країн можливість реалізувати цю продукцію становить гарантію їхнього виживання у короткостроковій та в довшій перспективі. «Справедлива і врівноважена міжнародна торгівля у сільськогосподарському секторі може принести користь усім, як і щодо пропозиції, так і щодо попиту» (ч.58), – пише Венедикт XVI, додаючи, що це, крім відповідного комерційного спрямування цієї продукції, вимагає також встановлення сприятливих правил міжнародної торгівлі.







All the contents on this site are copyrighted ©.