Caritas in Veritate. З Папою Венедиктом XVI про розвиток людини та суспільних взаємин (20)

У четвертому розділі енцикліки «Любов у істині», який називається «Розвиток народів, права та обов’язки, навколишнє середовище», Папа Венедикт XVI, між іншим, заторкує питання стосунків людини з довкіллям, звертаючи окрему увагу на те, що в наші часи питання, пов’язані з дбанням і збереженням навколишнього середовища, повинні зважати також на енергетичні проблеми.

Те, що деякі країни, групи впливу чи підприємства, заволоділи невідновлювальними енергоресурсами, становить велику перешкоду для розвитку бідних країн. Вони не мають достатніх економічних засобів ні для того, щоб мати доступ до вже існуючих енергетичних джерел, ні для того, щоб інвестувати у пошук нових та альтернативних. Оволодіння природними ресурсами, які в багатьох випадках знаходяться саме в бідних країнах, часто стає причиною експлуатації таі внутрішніх і міжнародних конфліктів. «Міжнародна спільнота, – пише Папа, – має невідкладний обов’язок знайти інституційні шляхи для того, щоб врегулювати експлуатування невідновлюваних ресурсів, з участю також і бідних країн, щоб разом планувати майбутнє» (ч.49).

У цьому контексті Венедикт XVI говорить про невідкладну моральну потребу оновленої солідарності. Технологічно розвинені суспільства можуть і повинні зменшити енергоспоживання, оскільки виробництво підноситься на вищій рівень, а серед населення поширюється чутливість щодо екологічної відповідальності. Крім того, існує можливість покращення ефективності споживання енергії та розвитку альтернативних джерел. Але також на планетарному рівні необхідний перерозподіл енергетичних ресурсів, щоб і ті країни, які їх позбавлені, могли отримати до них доступ. Їхнє призначення не може залежати від будь-чиєї волі або розподілятися згідно з «логікою сильнішого».

«Ця відповідальність, – зазначає Святіший Отець, – є глобальною, оскільки стосується не лише енергії, але всього створіння, яке ми не повинні залишити для наступних поколінь позбавленим з його ресурсів» (ч.50). Папа пригадує, що у світлі божественного об’явлення, людині дозволено відповідально панувати над природою, щоб оберігати її, використовувати та підпорядковувати, також за допомогою передових технологій, щоб вона могла належно прийняти та живити людей, які її заселяють. «Для всіх є місце на цій нашій землі: увесь людський рід повинен знайти на ній необхідні ресурси для того, щоб гідно жити, з допомогою самої ж природи, що є Божим даром Його дітям, та завдяки вкладові власної праці та винахідливості» (ч.50), – пише Венедикт XVI, наголошуючи на тому, що ми повинні усвідомити собі надважливий обов’язок – передати наступним поколінням землю в такому стані, щоб також і вони могли гідно на ній жити і далі її собі підпорядковувати.

Вищезгадане вимагає спільних рішень, спрямованих на те, щоб окреслити врівноважений шлях до зміцнення союзу між людиною та навколишнім середовищем, який має бути відображенням творчою любові Бога. Венедикт XVI зазначає, що бажано, щоб міжнародна спільнота та окремі уряди зуміли ефективно протистояти тим способам експлуатації навколишнього середовища, які є для нього шкідливими. Також необхідно, щоб компетентна влада доклала всіх необхідних зусиль для того, щоб економічні та соціальні витрати, пов’язані з використанням спільних природних ресурсів, були прозоро визнані, і щоб їх покриття повністю лягало на тих, які з них користають, а не на інші народи чи майбутні покоління. «Захист навколишнього середовища, ресурсів та клімату вимагає, щоб усі відповідальні на міжнародному рівні діяли спільно та виявляли готовність діяти у добрій вірі, в пошані до законів та солідарності стосовно слабших регіонів планети. Одним із найбільших завдань економіки, – пише Святіший Отець, – є власне якнайефективніше користування, а не зловживання природними ресурсами» (ч.50).