Caritas in Veritate. З Папою Венедиктом XVI про розвиток людини та суспільних взаємин (19)

Роздумуючи у четвертому розділі енцикліки «Любов у істині», який називається «Розвиток народів, права та обов’язки, навколишнє середовище», над появою нових форм підприємництва, Папа Венедикт XVI звертає увагу на те, що зростання їх різнорідності, а зокрема, поширення тих, які вважають прибуток не метою, але засобом для осягнення інших цілей, таких як гуманізація ринку та суспільства, повинно відбуватися також і в тих країнах, які страждають від виключення їх з глобального економічного циклу. У цих контекстах дуже важливо впроваджувати субсидіарні проекти, які б зміцнювали права, одночасно передбачаючи прийняття відповідних обов’язків.

Святіший Отець наголошує на тому, що у центрі проектів розвитку завжди повинна бути людська особа, що є суб’єктом, який повинен прийняти обов’язок розвитку. Його головною метою має бути покращення умов життя конкретних людей у певних регіонах. «Дбання ніколи не може бути абстрактним підходом, – пише Венедикт XVI. – Для того, щоб бути відповідними до окремих обставин, програми розвитку, повинні відзначатися гнучкістю, а особи, які з них користають, повинні бути безпосередньо включені в їх проектування та брати участь у їх здійсненні» (ч.47).

Ще Папа Павло VI наголошував, що самі народи є творцями свого власного розвитку, однак, вони не зможуть його осягнути в ізоляції. Як зазначає Венедикт XVI, незважаючи на послідовну інтеграцію на планетарному рівні, це зауваження і надалі залишається актуальним. Процес включення інших не відбувається в механічний спосіб. Рішення повинні враховувати життя конкретних народів та окремих людей, ґрунтуючись на розважливому оцінюванні кожної ситуації.

Тому Папа наголошує на тому, що самі ж міжнародні організації повинні запитати себе про дійсну ефективність своїх бюрократичних та адміністративних апаратів, які часто є надто коштовними. «Іноді трапляється так, – пише Святіший Отець, – що ті, кому призначена допомога, використовуються тими, хто їм допомагає, і що убогі служать для того, щоб підтримувати існування бюрократичних організацій, які потребують великих затрат, а тому призначають для власного утримання надто високі відсотки від тих засобів, які повинні належати розвитку» (ч.47). Тому бажано, щоб усі міжнародні та неурядові організації докладали якнайбільші зусилля для повної прозорості своєї діяльності, інформуючи донорів та громадську думку про те, який відсоток фондів дійсно призначений на розвиток, про справжній зміст програм розвитку і про інституційні видатки самої ж організації.

Наступним моментом, на який вказує Венедикт XVI, є те, що тема розвитку тісно пов’язана з обов’язками, які виникають з взаємостосунків людини з навколишнім природнім середовищем. «Воно дароване Богом для всіх, – пише Папа, – а тому користування ним становить для нас відповідальність стосовно убогих, щодо майбутніх поколінь і всього людства» (ч.48). Якщо природу, а перш усього і саму людину, вважати плодом випадку або еволюційного детермінізму, в сумліннях послаблюється усвідомлення відповідальності. В свою чергу, віруючий визнає у природі чудесний результат творчого втручання Бога, який людина може відповідально вживати для задоволення своїх справедливих потреб, матеріальних і нематеріальних, шануючи внутрішню рівновагу самого ж створеного світу. «Якщо таке бачення занепадає, – пише Венедикт XVI, – людина або вважає природу недоторканним табу, або ж, навпаки, зловживає нею. Обидва підходи не згідні з християнським баченням природи, плоду Божого творіння» (ч.48).

Папа вказує на те, що природа є виразом Божого замислу любові та істини. Вона випереджує нас і була нам дарована Богом, як середовище для життя. Вона розповідає нам про Творця і про Його любов. «Але потрібно також підкреслити, що вважати природу важливішою за саму людську особу протиставляється справжньому розвиткові» (ч.48), – пише Венедикт XVI, додаючи, що такий підхід веде до неопоганства або пантеїзму. Помилковим є також бачення, що зводить природне середовище до чисто матеріального, яке можна використовувати згідно з власними уподобаннями. На думку Святішого Отця, значна шкода для розвитку у природі сьогодні походить саме з цих викривлених концепцій. «Зведення природи до збору звичайних фактів закінчується тим, що стає джерелом насильства щодо навколишнього середовища, і навіть веде до того, що цим виправдовують вчинки, які навіть не шанують природу самої ж людини» (ч.48), – зазначає Венедикт XVI, пояснюючи важливу роль, яку в цьому питанні відіграє культура. Адже людина входить у взаємозв’язок з навколишнім середовищем через культуру. Папа також звертає увагу на те, що проекти цілісного людського розвитку не можуть не зважати на майбутні покоління. Слід керуватись засадами солідарності та справедливості, а це включає різні аспекти: екологічний, юридичний, економічний, політичний та культурний.