Метою богословських спорів є пошук істини. На загальній аудієнції з Папою Венедиктом XVI 4 листопада 2009 р.

Під час загальної аудієнції у середу, 4 листопада 2009 р., Папа Венедикт XVI продовжив тему, яку розпочав минулого тижня, а саме – порівняння двох способів богослов’я ХІІ століття, монашого та схоластичного, які Святіший Отець назвав, відповідно «богослов’ям серця» і «богослов’ям розуму». Між представниками двох течій розгорілися гарячі дебати, символічним представленням яких є протистояння між святим Бернардом з Клерво та П’єром Абеляром.

Святіший Отець зазначив, що для того, аби збагнути суть суперечки між двома великими учителями, потрібно пригадати, що богослов’я є пошуком раціонального зрозуміння, наскільки це можливо, таїнств християнського Об’явлення. Отож, якщо святий Бернард, як типовий представник монашого богослов’я, робить наголос на вірі, то Абеляр, як схоластик, вказує у першу чергу на раціональність, тобто на розуміння за допомогою розуму.

Для святого Бернарда сама віра вже містить в собі внутрішню певність, яка ґрунтується на свідченнях Святого Письма та навчанні Отців Церкви. Вона також підсилюється свідченнями святих і натхненням Святого Духа. У випадках сумнівів і двозначностей віру захищає і просвітлює вчення Церкви. Тому святому Бернардові було нелегко погодитися з Абеляром і з усіма тими, які піддавали правди віри критичному аналізові розуму, який, на думку святого, становив велику небезпеку і був плодом людської гордині.

Згідно з святим Бернардом, зауважив Венедикт XVI, єдиним завданням теології є поширювати живий і внутрішній досвід Бога. Вона є поміччю для того, щоб більше і краще любити Господа Бога. У трактаті «De diligendo Deo» (Обов’язок любити Бога) він описує різні етапи шляху до цього, кульмінацією якого є стан, коли душа є упоєна вершинами любові. Богослов’я, на думку святого Бернарда, не може живитися чимось іншим, як споглядальною молитвою, тобто єдністю думки і серця з Богом.

П’єр Абеляр, який, крім іншого, є автором терміну «теологія» в тому значенні, в якому вживаємо його сьогодні, вказує на іншу перспективу. Він спочатку вивчав філософію, а результати, які осягнув у цій дисципліні, пізніше застосував і до богослов’я, яке на той час викладав у Парижі, а пізніше – в монастирях, у яких проживав. Він був блискучим оратором і збирав на свої лекції справжні натовпи студентів. Він часто вступав у дискусії зі своїми колегами, був також засуджений Церквою за деякі свої погляди, однак, помер у повній єдності з Церквою, владі якої підкорився у дусі віри.

Саме святий Бернард спричинився до засуду деяких вчень Абеляра під час Синоду у Санс в 1140 році. Як зазначив Венедикт XVI, Клервоський абат піддавав сумнівам надто інтелектуалістичний метод Абеляра, який, на його думку, зводив віру до простої опінії, відірваної від об’явлених істин. Ці думки також поділяли інші великі мислителі того часу. Зрештою, підкреслив Святіший Отець, богослов’я Абеляра дійсно має слабкі місця, а його моральні погляди не позбавлені двозначностей, адже він вважав намір особи єдиним критерієм для визначення добрості чи зла вчинку, відкидаючи об’єктивне значення і моральну вартість вчинків. «Це, як знаємо, – вів далі Венедикт XVI, – дуже актуальне питання нашої епохи, культура якої часто виявляється позначеною зростаючими тенденціями в напрямку етичного релятивізму: лише «я» визначає, що є для мене добрим у даний момент».

Папа зазначив, що із цих середньовічних спорів ми можемо дечого навчитися. Насамперед, зрозуміти необхідність богословських дискусій, особливо тоді, коли якісь справи не є чітко окреслені Вченням Церкви, яке однак, завжди залишається невідворотною точкою. І святий Бернард і П’єр Абеляр без хитання визнавали його авторитет. Крім того, сказав Святіший Отець, засудження, якому був підданий останній, пригадує нам про те, що потрібно зберігати рівновагу між даними Об’явлення, які завжди зберігають свою пріоритетну важливість, та інтерпретаційними даними, які є важливими, але лише допоміжними засобами. Потрібно також звернути увагу на те, що серед причин, які спонукали святого Бернарда до гострого реагування, є турбота про простих вірних, віра яких могла бути під загрозою через неточні висловлювання та двозначні аргументи.

«Врешті, – мовив Венедикт XVI, – хочу пригадати, що богословський спір між святим Бернардом та Абеляром закінчився повним примиренням між обома... Абеляр виявив покору визнавши свої помилки, святий Бернард проявив велику доброзичливість». Папа зазначив, що в обох переважило те, що повинно бути в центрі будь-якого богословського спору, тобто збереження віри Церкви та тріумф істини в любові, та побажав, щоб саме такою була поведінка тих, які сьогодні у різних спорах шукають істину.