Пам’яті Владики Мирослава Стефана Марусина (26 червня 1924 – 22 вересня 2009 р.)

«Я, многогрішний раб Господа мого Ісуса Христа, недостойний архиєрей Мирослав, перед останнім моїм віддихом і переходом з цього світу у вічність віддаю ще раз тут на землі славу, честь і поклін Пресвятій, одноістотній, животворній і нероздільній Тройці, Отцю, і Синові, І Святому Духові… Прощаючись з цим світом, заявляю, передусім, вірність та послух Святішому Вселенському Римському Архиєреєві, Намісникові Ісуса Христа на землі та видимому голові святої Церкви… Не перестану благати Господа, що любить увесь людський рід, щоб дав українському народові нове і краще Тисячоріччя, щоб цей нарід був дійсно християнським, щоб чистою зберігав ласку хрищення і щоб був народом святим… Відходжу до Господа в надії на Його милосердя для мене бідного, щоб побачити сяйво Божественного Лиця, щоб прибігнути під велику милість Пресвятої Богородиці і щоб жити вічно зі Святими в небі… Під кінець благаю всіх Отців моїх і братів, щоб зберігали вірно заповідь Христової любови і щоб дбали про єдність віри в союзі мира. Бо один є Господь, одна Церква, одне хрищення, один Бог і Отець усіх… Християнської кончини життя мого: безболісної, бездоганної, мирної та доброго одвіту на страшнім суді Господнім благаю та спомянувши на Пречисту і Преблагословенну Владичицю і Вседіву Марію та усіх Святих, усе життя віддаю Христу Богу. Прийди, Господи Ісусе, Амінь. У руки Твої, Ісусе, віддаю мого Духа».

Ми розпочали передачу уривками з «Духовного заповіту» світлої пам’яті архиєпископа Мирослава Стефана Марусина, якого сьогодні, 24 вересня 2009 року, прийняла земля Риму. У понеділок, 21 вересня 2009 року, у празник Різдва Пресвятої Богородиці за юліянським календарем, о 9:30 ранку, в українській Папській колегії святого Йосафата в Римі, де він прожив понад 40 років, на 86-му році життя Господь Бог покликав до Себе Свого вірного слугу.

Владика Мирослав Марусин, невтомний працівник у Христовому винограднику, який минулого року відзначив 60 років священства, був одним з найвизначніших та найулюбленіших народом проповідників Ватиканського Радіо. Майже 50 років його голос линув на хвилях Радіо Ватикану до рідного краю, несучи слова Божої мудрості, віри й надії. Владика Мирослав підтримував у вірі, навчав, підбадьорював, заохочував, серцем і душею був із своїм народом, безнастанно молячись за його кращу долю. Ще й до сьогодні до нашої редакції надходять листи, в яких радіослухачі не перестають дякувати Владиці Марусину за його духовну підтримку за посередництвом Радіо Ватикану.

Як сказав під час панахиди Владика Іриней Білик, ЧСВВ, Канонік Папської базиліки Святої Марії Більшої у Римі: «Боже слово Кир Мирослава через хвилі Ватиканського Радіо проникало в кожну українську християнську хату, в кожне спрагле Божого слова українське серце… У вистражданій свободі нашої Церкви є і його духовні страждання, бо коли ми в Україні не могли говорити про нашу Церкву, він за нас говорив перед світом, коли ми не могли свідчити світові про нас, він свідчив за нас».

2006 року, коли Радіо Ватикан відзначало сорокаріччя щонедільних Святих Літургій в українсько-візантійському обряді, Владика Мирослав Марусин відправив урочисту Святу Літургію і у проповіді згадав, як тоді, «коли в Україні атеїзм закував священиків і віру в кайдани, коли кожну релігію називали опіумом народу… до неба піднімався голос Божественної Служби від самого гробу Святого Апостола Петра, що на Ватиканському пагорбі. Люди збирались по хатах малими гуртками, старші й діти. Ставили радіоприймач, запалювали свічки, а тоді півголосом молились при співі хору… Слова Божого ніяка сила не могла закувати в кайдани, воно досягало не тільки наш рідний край, але й далекі поселення в Казахстані, на Сибірі та на півночі – ген до Фінляндії та Соловків… Всюди можна було почути богомільний спів і духовну проповідь. Боже слово доходило і до в’язниць, до карних таборів в непрохідних місцях Єнісейського та Красноярського краю». Такою була велика місія Владики Мирослава…

Тоді Владика Мирослав поділився зворушливим спогадом із свого власного життя: «У неділю 13 січня 1980 року везли на санях в галицькому селі померлого на поховання. Був сильний мороз і лежав великий сніг та ніяка сила не перешкодила тоді поставити над могилою покійного радіоприймач, щоб вислухати Божественну Службу, яку в цей час служив над гробом Святого Петра священик – син того власне покійного рідного свого батька». Був це Владика Мирослав Марусин…

Заупокійна Свята Літургія за світлої пам’яті Кир Мирослава Марусина та Чин Архиєрейського похорону були відправлені сьогодні, 24 вересня 2009 року, о 10-ій годині ранку в соборі Святої Софії у Римі.

Чин похорону очолив архиєпископ Циріл Василь, ТІ, Секретар Конґреґації для Східних Церков. З ним співслужили: відпоручник від імені Глави УГКЦ, блаженнішого кардинала Любомира Гузара, Владика Діонісій Ляхович, ЧСВВ, Апостольський Візитатор для українці-католиків в Італії та Іспанії; Владика Михаїл Гринчишин,ЧНІ Апостольський Екзарх для українців-католиків у Франції, країнах Бенілюксу та Швейцарії; Кир Іриней Білик, ЧСВВ, Канонік Папської базиліки Святої Марії Більшої у Римі; Владика Юрій Джуждар, Апостольський Екзарх для вірних візантійського обряду в Сербії та Чорногорії; Кир Даниїл Козлінський, єпископ-помічник Куритибської єпархії святого Івана Христителя для українців католиків у Бразилії. З ними співслужило також понад 20 священиків.

Телеграму в імені Папи Венедикта ХVІ, в якій висловлені співчуття з приводу смерті архиєпископа Мирослава Марусина та запевнення заупокійних молитов за нього і Апостольське благословення, прочитав Монсеньйор Клаудіо Малвестіті, заступник Секретаря Східної Конґреґації. У телеграмі, яку в імені Вселенського Архиєрея кардинал Тарчізіо Бертоне, Державний Секретар Ватикану, надіслав Префектові Конґреґації для Східних Церков, мовиться, що Папа, отримавши повідомлення про смерть вислуженого Секретаря Східної Конґреґації, архиєпископа Мирослава Стефана Марусина, висловив щире співчуття кардиналові Сандрі, службовцям та співробітникам цього ватиканського відомства, як також і улюбленій УГКЦ, всім, хто був з ним знайомий та його цінував. У телеграмі сказано, що Папа: "Ввіряючи душу ревного Пастиря Божому милосердю, пригадуючи його самовіддане та вірне служіння Апостольському Престолові та українській Церкві, від усього серця уділяє Апостольське благословення всім тим, хто оплакує його смерть».

У богослуженні брав участь кардинал Леонардо Сандрі, Префект Конґреґації для Східних Церков. У проповіді він згадав про те, що того самого ранку, тобто 21 вересня, коли Владика Марусин відійшов до дому небесного Отця, він мав нагоду зустрінутись із Святішим Отцем у його літній резиденцій у Кастель Ґандольфо, супроводжуючи єпископів, які перебували у Римі на семінарі-зустрічі, і особисто повідомити йому сумну звістку про упокій Владики Мирослава. Таким чином, за словами кардинала Сандрі, молитви Папи за упокій його душі супроводила його вхід до Небесного Єрусалиму. Далі він накреслив життєвий шлях покійного Владики Мирослава, його великі заслуги перед усією католицькою, а, зокрема, українською Церквою, та процитував найбільш промовисті уривки з його «Духовного Заповіту».

На Святій Літургії була присутня Посол України при Святому Престолі, Пані Тетяна Іжевська та інші дипломатичні представники, як також представники чоловічих і жіночих Чинів та Згромаджень УГКЦ, студенти та працівники українських колегій у Римі і вірні.

Після завершення заупокійної Святої Літургії виступив Владика Діонісій Ляхович, ЧСВВ, Апостольський Візитатор для українців в Італії та Іспанії, прочитавши співчуття Президента України Віктора Ющенка та попрощався з покійним Кир Мирославом від імені Синоду УГКЦ, подякувавши йому за весь життєвий труд та висловивши співчуття від імені українських громад у Західній Європі, Апостольським Візитатором яких він був. "Згасає наша пісня, - сказав Владика Діонісій, - підіймається пісня Херувимів і Серафимів. Закриваються двері земні, відкриваються двері небесні. Блаженний ти, бо тебе вибрав Господь".
Ректор української Папської колегії святого Йосафата о. Стефан Стареправо, ЧСВВ, висловив подяку всім тим, хто піклувався Владикою Мирославом під час усього життя, а, зокрема, підтримував і супроводжувавв його до останньої хвилини на землі, окремо згадавши попереднього ректора о. Ґенезія Віомара, ЧСВВ, Сестер Служебниць, лікарів.
Потім відбувся Чин останнього цілування і під спів стихир присутні із зворушенням попрощались з покійним архиєреєм Мирославом, який похований на міському римському кладовищі «Пріма Порта». Обряд опечатання гробу на кладовищі звершив Владика Іриней Білик, ЧСВВ, Канонік Папської базиліки Святої Марії Більшої.

А тепер коротко пригадаємо основні віхи життєвого шляху світлої пам'яті Владики Мирослава Марусина.

Архиєпископ Мирослав Стефан Марусин прийшов на світ 26 червня 1924 року, на сам празник Пресвятої Євхаристії, в селі Княже Золочівського району на Львівщині, у побожній сім’ї дяка Андрія та Марії, з роду Качоровських.
До початкової, народної школи, ходив у власному селі, а в середню школу – у Золочеві. Останній рік середньої школи закінчив у Львові, в Малій семінарії, де 9 травня 1943 року з відзнакою склав матуру, тобто іспит зрілості.
Богословські студії Мирослава Стефана Марусина припадають на важкі й бурхливі воєнні роки: філософію він починає 1943 року в Богословській академії у Львові, де навчається в 1943-44 роках, а продовжує на німецькій землі, у Падеборні. Там він завершує і теологію, від 1944 до 1949 року.
Всі свячення отримує з рук архиєпископа Іван Бучка, тодішнього Апостольського Візитатора для українців у Західній Європі: 24 квітня 1948 року на піддиякона, 25 квітня – на диякона, а 2 травня того ж року, в неділю Пасхи Мирослав Стефан Марусин стає священиком, отримуючи з рук владики Іван також і священицькі свячення.
Наступного, 1951 року, Владика Бучко кличе його до Риму. Тут він навчається у Папському Інституті Східних богословських наук, там же 1951 року здобуває докторат.
Молодий священик отримує призначення на канцлера і секретаря Апостольської Візитатури в Західній Європі і з того часу стає невідступним товаришем душпастирських подорожей архиєпископа Бучка, а від 1958 року – членом Літургічної комісії Конґреґації Східних Церков. З 1963 року він стає професором літургії в українському католицькому університеті, а також виконує обов’язки душпастиря українці в Італії, Швейцарії та Скандинавії. Слід додати, що з приїздом митрополита Йосифа Сліпого, потім Верховного Архиєпископа і кардинала, О. Мирослав Марусин став його приватним секретарем і супроводив у душпастирських відвідинах усіх країн української діаспори.
За особливі заслуги 1959 року Папа Іван ХХІІІ надає йому звання «Папського шамбеляна», а його наступник, Папа Павло VІ підносить О. Марусина до дедалі вищої гідності: 24 грудня 1971 року призначає його наступником Владики Івана Бучка, Апостольським Візитатором українців у Західній Європі, потім 23 березня 1972 року – почесним прелатом Вселенського Архиєрея, 7 травня 1973 року призначив його консультором Конґреґації Східних Церков, 10 липня 1974 року – членом Папської комісії інтерпретації декретів ІІ Ватиканського Собору і консультором Папської комісії перевірки Кодексу східного канонічного права.
Знаменним став день 27 червня 1974 року, коли Папа Павло VІ іменував О.Мирослава Марусина титулярним єпископом Кадійським. Єпископська хіротонія відбулась 28 липня 1974 року в церкві української Папської колегії святого Йосафата в Римі, а святителями були архиєпископ Іван Бучко, вислужений Апостольський Візитатор українців у Західній Європі, Владик Платон Корниляк з Німеччини, Владка Володимир Маланчук з Франції, Владика Августин Горняк з Англії та Йоаким Сегеді з Югославії.
15 червня 1977 року Папа Павло VІ призначив Преосвященного Мирослава Марусина заступником голови Папської Комісії перевірки Кодексу Східного канонічного права. Через те, що головою цієї Комісії був кардинал Перекатіль, що постійно проживав в Індії, всю роботу, практично, виконував Владика Мирослав. Крім того він увійшов у склад спільної Комісії богословського діалогу з православними Церквами. 10 квітня 1978 року Папа Павло VІ призначив Владику Мирослава членом Конґреґації для Східних Церков.
На відповідальному місці заступника голови Комісії перевірки Кодексу Східного канонічного прав Владика Марусин перебував до вересня 1982 року. А 14 вересня того року Папа Іван Павло ІІ призначив Владику Мирослава Марусина Секретарем Конґреґації для Східних Церков. Цей високий пост він займав до 11 квітня 2001 року.
Згадаємо також, що з проголошенням Марійського року Владика Мирослав був призначений заступником голови Комітету святкувань Марійського року в Римі та у світі, був він членом Папської Марійської академії, консультором численних Папських Рад, як наприклад у справах єдності християн, мирян та багатьох інших.
Слід відзначити великий науковий доробок Владики Мирослава Марусина, що має особливу наукову цінність для богословів. Згадаємо такі його наукові праці як «З’єдинення Перемиської і Львівської єпархії з Апостольським Престолом», «Святительські служби в Київському Евхологіоні на початку ХVІ сторіччя», «Погляд на виховання кандидатів духовного стану на Україні», «Божественна Літургія в Київській митрополії по списку Ісидорового Літургікіона з ХV сторіччя», «Пастирсько-літургічна діяльність св. Йосафата», «Божественна Літургія», «Монаший устав св. Теодора Студита Україні».
В Україні видана збірка його проповідей «Ідемо до нашого Бога». 2008 року в Україні побачили світ дві збірки мемуарно-історичного жанру: «Архипастир скитальців Архиєпископ Іван Бучко » та «Життя моє – Христос. Рефлексії у 60-ліття священичого служіння», презентація яких відбулась у Римі та в Україні.

Значну роль в духовному житті нашого народу в Україні та країнах діаспори відіграли проповіді та духовні повчання, виголошені у Ватиканському Радіо, як також і сотні богослужень, які Владика Мирослав Марусин тут відправив. І хоч уже не почуємо його голосу, такого близького і рідного сотням тисяч вірних, цілим поколінням віруючих українців, духовне зерно, яке він протягом майже пів сторіччя через Радіо Ватикан, принесло і далі нестиме вагомі плоди.

Запис голосу Владики Мирослава Марусина:

Зо святими упокой, Христе, душу слуги Твого, архиєрея Мирослава, де немає болісті, ні печалі, ні зітхання, але життя безконечне.

Вічна йому пам’ять!