Про потребу духовного проводу говорив Святіший Отець Венедикт ХVІ під час загальної аудієнції 16 вересня 2009 р.

«Дорогі брати та сестри! Сьогодні зупинимось над постаттю східного монаха, Симеона Нового Богослова, твори якого значно вплинули на богослов’я і духовність Сходу, особливо на те, що стосується досвіду містичного єднання з Богом», – цими словами Святіший Отець Венедикт ХVІ розпочав загальну аудієнцію, яка відбулася сьогодні, 16 вересня, у ватиканському залі імені Папи Павла VІ. Продовжуючи Святіший Отець розповів, що той святий монах народився у 949 році у Пафлаґонії, що в Малій Азії, в заможній родині. Ще будучи хлопцем, переїхав до Константинополя, щоб розпочати навчання і вступити на службу імператорові. Проте, світська кар’єра його не потягала аж надто сильно, тому він вирішив знайти собі людину, яка могла б скерувати його в правильному напрямку, особливо у хвилинах нерішучості і сумнівах, яка могла б допомогти зробити поступ на шляху єднання з Богом. Він знайшов собі такого провідника в особі монаха Симеона Побожного з константинопільського монастиря Студіону. Досвідчений монах дав хлопцю прочитати «Духовні правила» монаха Марка, які на юнака справили велике враження.


Симеон Новий Богослов вступив до студитського монастиря, у якому його містичний досвід і побожні практики спричиняли молодому монахові певні труднощі. Тому він був змушений переїхати до невеличкого монастиря Сан Мамас, що теж був розташований у Константинополі, а через три роки став ігуменом тамтешньої спільноти. У тому монастирі Симеон мав змогу вести життя інтенсивного пошуку духовного єднання з Христом. Цікаво зазначити, що саме там його назвали «Новим Богословом». Як зазначив Вселенський Архиєрей, святий Симеон пережив час непорозумінь і вигнання, але був реабілітований Константинопільським Патріархом Сергієм ІІ. А останні роки свого життя Симеон провів у монастирі Святої Марини, де й написав велику частину своїх творів, стаючи щоразу відомішим через свої повчання і чуда. По вічну нагороду відійшов 12 березня 1022 року.

Далі Єпископ Риму наголосив, що один із учнів святого Симеона, Микита Стетатос, зібрав і переписав твори свого учителя, опрацював їх і видав, зредагувавши згодом і біографію. Твори Симеона утворюють дев’ятитомник, окрім численних Листів; і досі вони мають велике значення для східної монашої традиції.

За словами Папи, Симеон зосередив свої роздуми над присутністю Святого Духа у хрищених і над усвідомленням, яке вони повинні мати стосовно тієї духовної дійсності. Для нього, християнське життя – це глибокий і особистий зв’язок із Богом: Божа благодать освітлює серце віруючого і провадить його до містичного споглядання Ісуса Христа. Він наголошував на тому, що пізнання Бога не походить із книжок, але з духовного досвіду, з духовного життя. Пізнання Бога народжується через шлях внутрішнього очищення, який має початок у наверненні серця, завдяки силі вірі та любові. Це пізнання проходить через глибоке розкаяння і щирий біль за власні гріхи, і лише після того доходить до єднання із Христом, що є джерелом радості і миру, огортаючи світлом Своєї присутності у нас. Як наголосив Папа Венедикт ХVІ, для Симеона такий досвід Божої благодаті не є надзвичайним даром для окремих містиків, але є плодом Святого Хрищення у кожному віруючому, який щиро докладає зусиль на цьому шляху.

«Цей святий східний монах закликає усіх нас до того, щоб бути уважними до духовного життя, до прихованої присутності Бога у нас, до щирості сумління і до очищення, до навернення серця, щоб таким чином, в дійсності, Святий Дух міг бути присутнім у нас і нас провадити», – мовив Святіший Отець. Ми дбаємо про наш фізичний, людський та інтелектуальний розвиток, але ще важливіше не занедбувати внутрішнього зросту, який полягає у тому, щоб пізнати Бога, полягає у правдивому пізнанні, яке походить із духовного життя, а не із книжок. Підсумовуючи містичний досвід і навчання святого монаха, можна сказати, що ним керувала любов. Він був переконаний і того ж навчив своїх учнів, що для кожного християнина головним є те, щоб зростати у любові, бо, таким чином, зростаємо у пізнанні самого Ісуса Христа.


Закінчуючи своє повчання, Папа заохотив усіх, не лише священиків та богопосвячених осіб, але й мирян, особливо молодих, щоб звертались за порадами до добрих духовних провідників, здатних супроводити кожного на шляху глибокого самопізнання і привести до єднання з Богом. «Щоб іти до Господа завжди потребуємо провідника…», – наголосив Єпископ Риму.