Загальна аудієнція з Папою Венедиктом XVI 2 вересня 2009 р.
Сьогодні, у першу середу місяця вересня, у ватиканському залі імені Папи Павла VІ
відбулась загальна аудієнція Папи Венедикта ХVІ з вірними. Цього дня Святіший Отець
повернувся до роздумів над великими церковними постатями, над письменниками Східної
і Західної Церкви, які жили у середньовіччі, оскільки, як зазначив Папа, вдивляючись
у їхнє життя і їхні твори, бачимо немов у дзеркалі, що означає бути християнами. Святіший
Отець запропонував зібраним призадуматись над особистістю святого Оддона, абата з
Клюні, у Франції, який жив у середньовіччі, у часах, коли в Європі поширювалось і
розвивалось життя і духовність, натхнені Правилами Святого Венедикта.
Оддон
народився приблизно у 880 році у Франції. Бажання духовної посвяти виникло у нього
внаслідок моменту особливої благодаті, про який він розповів одному монахові на ім’я
Джованні, який пізніше став його біографом. Оддон, будучи ще 16-літнім юнаком, у надвечір’я
Різдва, спонтанно проказав молитву до Пресвятої Богородиці: «Моя Пані, Мати милосердя,
Яка цієї ночі дала на світ Спасителя, молися за мене. Твоє славне та унікальне родження,
о Наймилостивіша, є мені прибіжищем» (ПЛ 133,747). У майбутньому святий Оддон найчастіше
звертатиметься до Пречистої Діви Марії тим іменем: «Мати милосердя», називаючи Її
також «єдиною надією світу, … благодаттю, перед якою відчинилися двері раю». Зачарований
ідеалом монашого венедиктинського життя, святий Оддон вступив до монастиря у Боме,
а згодом розпочав монаший подвиг в абатстві у Клюні, посвятившись аскезі, навчанню
і, в особливий спосіб, богопочитанню. А з 927 року був абатом вищезгаданого монастиря.
Кілька разів святий абат відвідав Італію, був у Римі, як також і в Монтекассіно, Субіако
і Салерно. Власне перебуваючи в Римі, влітку 942 року, він важко занедужав і, відчуваючи
близький кінець земного життя, усіма зусиллями забажав повернутись у Тур, до гробу
святого Мартина, де і помер у листопаді того ж самого року.
Біограф Оддона
підкреслив чесноту терпеливості святого, його дбання про людські душі, вклад у справу
миру між Церквами. Святий любив усамітнення у своїй монашій келії, де людські очі
його не бачили, і де міг бути наодинці із Богом. Як зазначає біограф святого монаха,
в Оддоні були зібрані різні чесноти. В одній із проповідей на честь Пресвятої Богородиці
Оддон виявив своє розуміння монашого життя, зазначаючи, що Марія, яка сиділа в ногах
Ісус і уважно слухала Його повчання, є символом «солодкості» контемплятивного життя,
і чим раз більше його смакується, тим більше людський дух схильний віддалитись від
речей видимих, матеріальних, від світових клопотів.
Із творів святого бачимо,
що він мав уявлення світу, як слабкої і тимчасової реальності, від якої необхідно
віддалитися, схиляючись до речей духовних, есхатологічних. Ця концепція Оддона, висвітлюючи
скороминучість і крихкість земного життя, високо оцінює внутрішнє життя відкрите на
іншу особу, на любов до ближнього і перемінює існування та відкриває світ на Боже
світло.
Як наголосив Святіший Отець, вартує пригадати також набожність
Оддона до Євхаристійного Ісуса. Святий був глибоко переконаним у дійсній присутності
Божого Сина під видами хліба і вина, тому вважав, що лише той, хто духовно з’єднаний
з Христом може гідно брати участь Євхаристійній Жертві, а в протилежному випадку –
це є йому на осудження. «Усе це запрошує нас з новою силою і глибиною повірити у правду
про присутність Господню. Присутність Творця серед нас, Який віддається нам у Руки
і нас перемінює, як перемінює хліб і вино, так перемінює світ», – мовив Вселенський
Архиєрей. Далі Папа наголосив на тому, що святий Оддон був правдивим духовним
провідником, як для монахів, так і для мирян свого часу. Він пропонував докорінну
переміну життя, опираючись на покорі, строгості (щодо себе), віддаленості від переминаючих
речей і приближеності до вічних. Був суворим до себе і добрим для других, був людиною
великої доброти, яка походить від контакту з Божою добротою. Закінчуючи своє повчання,
Святіший Отець побажав, що усі ми могли знайти джерело радості, що походить від Божої
доброти.