Внутрішня єдність з Христом - запорука успішного священичого служіння. Папа Венедикт XVI під час загальної аудієнції

«Дорогі брати й сестри, у сьогоднішньому повчанні хочу коротко представити життя Святого Пароха з Арсу, підкреслюючи деякі моменти, які можуть бути прикладом також і для священиків нашого часу, очевидно, іншого, ніж той, в якому він жив, але у багатьох аспектах, позначений такими ж фундаментальними гуманними і духовними викликами», – цими словами Папа Венедикт XVI розпочав свою зустріч із понад 4 тисячами паломників, які зібралися на внутрішньому подвір’ї Апостольського Палацу у Кастель Ґандольфо. Саме у літній резиденції Вселенских Архиєреїв, у середу, 5 серпня 2009 р., відбулася 23-тя з черги у цьому році загальна аудієнція.

Папа пригадав, що саме напередодні виповнилося 150 років від дня смерті святого Жана Марії Віяннея, що й стало спонукою для Венедикта XVI проголосити Рік Священства. «Від святості залежить вірогідність свідчення та, врешті-решт, і дієвість служіння кожного священика», – зазначив Святіший Отець.

Жан Марія Віянней народився у малому селі в селянській родині, убогій матеріально, але багатій вірою. Охрещений, згідно з добрим тогочасним звичаєм, в день свого народження, роки свого дитинства провів у праці на полі і випасаючи худобу, так що маючи 17 років, ще був неписьменний. Однак, знав напам’ять молитви, яких його навчила побожна мама. Як розповідають біографи, в найбільш упокорюючих працях намагався бачити Божу волю і підкорятися їй.

Святий Жан Віянней від дитинства відчував у своєму серці прагнення стати священиком, але йому не було легко це осягнути. До пресвітерських свячень він дійшов через чималі випробування і незрозуміння з боку інших, і завдяки підтримці мудрих священиків, які не обмежилися відзначенням його слабостей, але відчули горизонт святості, що вимальовувався у цьому особливому юнакові.

Як зазначив Венедикт XVI, Святий Парох з Арсу дуже цінував отриманий дар священства. Ще в дитинстві він звірився своїй матері, що коли стане священиком, то хотів би спричинитися до спасіння численних душ. «Так і сталося, – зазначив Папа. – У душпастирському служінні, настільки простому, наскільки надзвичайно плідному, цей невідомий парох у загубленому селі на півдні Франції зумів настільки ототожнитись зі своїм служінням, що став також і у видимий і загальновизнаний спосіб, другим Христом, образом Доброго Пастиря, який, на відміну від наймита, життя своє кладе за вівці» (пор. Ів, 10,11). Саме його життя було видимим катехизмом, особливо тоді, коли інші бачили, як він служить Святу Літургію, молиться перед Найсвятішими Тайнами чи проводить довгі години у сповідальниці.

Далі Венедикт XVI відзначив основні характерні риси життя святого Жана Віяннея, центром якого була Пресвята Євхаристія. Іншою характерною ознакою цього священика було ревне служіння у сповідальниці, в якому він вбачав логічне і природне звершення священичої місії. Далі Папа звернув увагу на душпастирські методи Святого Пароха з Арсу, які, на перший погляд, не придатні в теперішніх культурних та суспільних умовах. Як же ж сучасний священик може його наслідувати? Венедикт XVI звернув увагу на те, що хоч часи змінюються, залишається актуальним стиль життя. Святий Жан став святим завдяки покірній вірності тому служінню, до якого його покликав Бог, і він з повною довірою віддавався у руки Божого провидіння. Він зумів доторкнутися до серця людей не завдяки особливим даруванням, але передаючи ближнім те, чим сам жив, тобто свою приязнь з Христом.

Папа також звернув увагу на пророчу роль святого Жана Марії Віяннея, який у післяреволюційній Франції, де панувала свого роду «диктатура раціоналізму», спрямована на вилучення Церкви із суспільного життя, відзначився особливою та плідною душпастирською винахідливістю, зумівши показати, що панівний раціоналізм є далеким від задоволення правдивих потреб людини.

«Дорогі брати й сестри, – вів далі Венедикт XVI, – після 150-ти років після смерті Святого Пароха з Арсу, виклики сучасного суспільства є не менш зобов’язуючими, а навіть – стали ще складнішими». Якщо тоді була «диктатура раціоналізму», тепер у різних середовищах можемо відзначити «диктатуру релятивізму». Папа зазначив, що вони обидва є невдалими спробами дати відповідь на питання про сенс людського життя. Перший з них помиляється тому, що не зважає на людські обмеження, а другий – зовсім вбиває розум, адже стверджує, що поза полем наукових дослідження, людина не може нічого з певністю пізнати. І саме усвідомлюючи цю «спрагу істини», – зауважив Папа, – отці Другого Ватиканського Собору ствердили, що обов’язком священиків є формувати правдиву християнську громаду, здатну відкрити усім шлях, який веде до Христа. На цьому шляху, за прикладом святого Жана Марії Віяннея, священик повинен закласти внутрішню єдність з Христом, бо лише таким чином зможе промовити до людських сердець і відкрити їх на Божу милосердну любов.