"Послання надії" Конференції Європейських Церков

«Оскільки ми є християнами, насмілюємося надіятися» – з таким посланням до мешканців Європи звертаються делегати різних Церков Європи, зібрані на ХІІІ Загальній асамблеї Конференції Європейських Церков, яка від 15 до 21 липня 2009 р. відбулася у Франції в місті Ліоні. У зустрічі взяли участь представники різних Церков Європи – православні, протестанти, англіканці та старо-католики.

«Надія – читаємо у заключному документі зустрічі – дає нам радість, мир, сміливість, відвагу та свободу. Звільняє нас від страху, відкриває наші серця і зміцнює наше свідчення Воскреслого Господа. Ми, християни, покликані до єдиної надії у Христі, Який є джерелом любові, прощення і примирення». У спільному посланні європейські Церкви висловлюють стурбованість тим, що в той час, коли з запалом докладаються зусилля для побудови об’єднаної та примиреної Європи, між народами, культурами та релігіями зводяться нові мури поділів: між громадянами та іммігрантами, між багатими та бідними, між працюючими та безробітними, між тими, кого права шанують і тими, кого утискають. У документі також згадано проблеми, пов’язані з кліматичними змінами та економічною кризою.

«Не зважаючи на все, ми твердо переконані в тому, що як християни, ми маємо особливу надію, якою можемо ділитися в ситуаціях, які здаються безнадійними». Надія є там, де тривають змагання за правду та справедливість, там, де протистоїться будь-якій формі насильства та расизму, де захищається людську гідність. Надія є там, де наголошується на вимогах безкорисливої солідарності між окремими людьми та між народами, де є щира пошана до створеного світу. «Викликом, який Генеральна Асамблея ставить перед усіма Церквами-членами, – пишуть учасники ХІІІ Асамблеї Конференції Європейських Церков, – є відважне звіщення надії. Надії, яка не виражається порожніми деклараціями, але конкретними вчинками і живою вірою. Стверджуємо, що Церкви повинні працювати на користь справедливості і говорити правду можновладцям. Це означає руйнувати мури між людьми, культурами і релігіями, щоб навчитися розрізняти образ Бога в обличчі ближнього. Це означає шанувати, а не лише толерувати інших людей. Однак, понад усе, це означає відшукати нові способи виражати нашу солідарність з бідними, далекими і близькими до нас».