Caritas in Veritate. З Папою Венедиктом XVI про розвиток людини та суспільних взаємин (1)

У наших передачах в середу, які, зазвичай, присвячені соціальній та харитативній діяльності Церкви, розпочинаємо знайомство з третьою енциклікою Папи Венедикта XVI «Caritas in Veritate», яка присвячена саме соціальним питанням та темі цілісного розвитку людини. Вселенський Архиєрей підписав цей документ 29 червня 2009 року, в празник святих Апостолів Петра і Павла, а через тиждень, 7 липня, він був представлений та опублікований французькою, англійською, італійською, польською, португальською, іспанською та німецькою мовами, а латинський текст ще в процесі приготування.

«Любов у істині, яку Ісус Христос засвідчив Своїм земним життям і, передовсім, Своєю смертю і воскресінням, є головною рушійною силою правдивого розвитку кожної особи і всього людства» (ч.1), – розпочинає Папа свою третю енцикліку, пояснюючи у вступній частині богословські основи своїх роздумів над заторкнутими питаннями. Насамперед, Венедикт XVI вказує на те, що caritas-любов є надзвичайною силою, яка спонукує людей з відвагою і щирістю трудитись на ниві справедливості та миру. «Це сила, яка має свій початок у Бозі, вічній Любові і абсолютній Істині» (ч.1).

Далі, посилаючись на слова Ісуса Христа, записані у Євангелії від Івана, Папа підкреслює, що кожен віднаходить власне добро тоді, коли приймає Божий план щодо себе, щоб здійснити його у повноті, адже в цьому Божому задумі знаходить істину про себе, яка визволяє людину. Захищати істину, покірно і переконливо її пропонувати та свідчити її в житті – це вимогливі і незамінні форми любові. «Усі люди, – пише Папа, – зазнають внутрішній імпульс до любові по-справжньому: любов й істина ніколи їх не залишають повністю, бо вони є покликанням, яке Бог вклав у серце та думку кожної людини» (ч.1). Ісус Христос очищає і визволяє пошук любові та правди від наших людських обмежень і показує нам Божий план спасіння. У Христі любов у істині стає Обличчям його Особи, нашим покликанням любити ближніх у істині Його божественного задуму.

«Любов є головним шляхом соціальної доктрини Церкви. Кожна відповідальність та зобов’язання, окреслені цією доктриною, зачерпнуті з любові, яка, згідно з вченням Ісуса, є підсумком усього Закону» (ч.2). Вона є суттю особистих стосунків з Богом та з ближнім, є принципом не лише «мікро-стосунків», тобто стосунків в родині, в малих групах чи дружніх, але також «макро-стосунків», тобто соціальних, економічних та політичних. Для Церкви, підкреслює Папа, любов є усім, оскільки усе походить з Божої любові, з неї бере форму і до неї спрямоване. Любов є найбільшим даром, який Бог дав людям.

Але, зазначає Венедикт XVI, не можна не усвідомлювати тих відхилень та позбавлення сенсу, яких зазнає любов, потрапляючи у ризик неправильного зрозуміння, зустрічаючи перешкоди її правильного оцінення. В соціальних, юридичних, політичних, культурних чи економічних колах легко стверджується її несуттєвість в інтерпретуванні та керуванні моральною відповідальністю. Тому необхідно любов поєднати із правдою. «Істина шукається, знаходиться і виражається в “структурі” любові, але любов, в свою чергу, повинна знаходити зрозуміння, підтвердження та здійснення у світлі правди» (ч.2). Таким чином, пише Папа, ми не лише служимо любові, просвітленій правдою, але також причиняємося до підтримки істини, виявляючи її достовірність і переконливість у конкретному соціальному житті, у контексті якого правда сьогодні вважається відносною.

У такому тісному зв’язку із істиною, любов може отримати визнання як автентичний вираз гуманності і як фундаментальна умова міжлюдських стосунків. «Любов сіяє і може бути по-справжньому пережита лише у істині. Істина є світлом, яке надає сенс та цінність любові» (ч.3), – пише Венедикт XVI, пояснюючи, що це світло є одночасно світлом розуму і віри, завдяки якому людський розум досягає природної і надприродної правди про любов, сприймаючи значення дарування, спільності та прийняття. Без істини любов спускається до рівня сентименталізму, стає порожньою оболонкою. У суспільстві без істини любов піддається фатальному ризикові викривлення, стаючи жертвою емоцій та випадкових суджень окремих осіб, стає словом, яким надуживають і деформують його значення, інколи повністю його перекручуючи. «У істині, – зазначає Папа, – любов віддзеркалює особистий та, одночасно, прилюдний вимір віри у Бога, об’явленого у Біблії, Який є, одночасно, “Agápe” і “Lógos”: Любов’ю та Істиною, Любов’ю та Словом» (ч.3).

Дальше знайомство з третьою енциклікою Святішого Отця Венедикта XVI – у нашій передачі в наступну середу.