«Любов у істині, яку Ісус Христос засвідчив Своїм земним життям і, передовсім, Своєю
смертю і воскресінням, є головною рушійною силою правдивого розвитку кожної особи
і цілого людства», – цими словами розпочинається третя енцикліка Папи Венедикта XVI,
присвячена темі цілісного розвитку.
У вступній частині Вселенський Архиєрей
заторкує богословські підвалини згаданої теми, пригадуючи, що «caritas», тобто
милосердна любов, є головним шляхом соціальної доктрини Церкви, однак розвиток потребує
також й істини. «Християнство любові, позбавлене правди, може легко замінитись у збір
добрих почуттів, корисних для суспільного співжиття, але маргінальних», – попереджає
Папа. Соціальне діяння, якщо позбавлене істини, попадає у сваволю приватних інтересів.
Далі Венедикт XVI зупиняється на критеріях морального діяння, що випливають
із “любові у істині”, якими є справедливість і спільне благо. Кожен християнин
покликаний до любові також і в суспільному житті. Церква не пропонує технічних розв’язок,
як чинити, але сповняє місію істини, закликаючи до формування суспільства, відповідного
до гідності і покликання людини.
Перший розділ енцикліки присвячений аналізові
енцикліки Папи Павла VI «Populorum Progressio» (Розвиток народів), у сорокову річницю
якої вийшов у світ документ «Caritas i veritate». Венедикт XVI, йдучи за своїм попередником,
пригадує, що без перспективи вічного життя людський прогрес позбавлений віддиху, без
Бога розвиток стає негуманним.
У другому розділі Вселенський Архиєрей розглядає
тему людського розвитку у наші часи. Він зазначає, що вигода, як єдина ціль, що не
оглядається на спільне благо, загрожує зруйнувати багатства і спричинитися до убогості.
Папа підтверджує це конкретними прикладами із сучасного життя, зазначаючи, що криза
зобов’язує наново спроектувати наш шлях, а головним капіталом, про збереження і оцінення
якого необхідно подбати, є людська особа у своїй цілості.
«Братерство, економічний
розвиток і громадянське суспільство» – така назва третього розділу енцикліки, який
розпочинається похвалою досвіду дарування, який сьогодні не знаходить належного визнання.
Витіснивши етичні спонуки з економічного життя, людина почала надуживати економічними
засобами, однак, для правдивого розвитку вона потребує простору безкорисливості. «Без
внутрішніх форм солідарності і взаємного довір’я, – попереджає Венедикт XVI, – ринок
не може повністю звершити свою економічну функцію». Ринкові стосунки не повинні перетворитися
на місце надужиття сильніших за рахунок слабших, а актуальна криза унаочнює, що неможливо
применшити роль традиційних принципів соціальної етики, якими є прозорість, чесність
і відповідальність. Розділ закінчується оцінкою сучасного стану явища глобалізації.
Четвертий
розділ енцикліки розглядає тему розвитку народів, прав і обов’язків та відповідальності
за навколишнє середовище, а п’ятий заторкує питання співпраці людського роду, адже
розвиток народів є нерозривно пов’язаний із визнанням того, що всі ми є однією великою
родиною.
Останній, шостий розділ, сконцентрований над темою «Розвиток народів
і техніка». Папа перестерігає людство перед надмірним покладанням надії на “чудеса
технології”, а також вказує на проблемні з точки зору моралі ділянки сучасної науки,
зокрема, в галузі біоетики, які загрожують гідності людської особи.
У заключній
частині енцикліки «Любов у істині» Венедикт XVI підкреслює, що розвиток потребує християн,
які в молитві підносять руки до Бога, потребує любові і вибачення, самозречення, прийняття
ближнього, справедливості та миру.