З новим Ординарієм Харківсько-Запорізької дієцезії Римо-Католицької Церкви в Україні
розмовляв наш кореспондент Костянтин Чавага:
*** Владико,
як Ви сприйняли сьогоднішню звістку про номінацію Вас Ординарієм Харківсько-Запорізької
дієцезії? - Святіший Отець Бенедикт XVI довірив мені велику відповідальність,
і я приймаю це як Провидіння Господнє. Я до цього, можна сказати, підготувався, бо
вже майже два роки я є коад’ютором і знав, що буду наступником єпископа Станіслава
Падевського. Це є для мене велика подія, також велика відповідальність перед Богом,
перед новою єпархією – Харківсько-Запорізькою, і людьми, вірними, котрі проживають
тут, в Східній Україні.
Наскільки відрізняється Харківсько-Запорізька дієцезія,
яку Ви вже встигли пізнати, від Львівської архидієцезії, де Ви багато років служили? -
Тут, Харків, Запоріжжя, Донбас, Східна Україна – це є єпархія багатомовна, багатонаціональна.
Різні люди, котрі приходять до Церкви, котрі 70 років не мали нічого: ні священика,
ні святині, Божого дому, вони хочуть бути в Церкві. Немає жодної різниці між націями,
між мовами. Як ми знаємо, у нас, в наших храмах, відправляємо різними мовами, як цього
хочуть люди. І я дуже радий, що тут, в Східній Україні є справжня Вселенська Католицька
Церква. Так, як Христос заснував для всіх народів.
Владико, яким Ви бачите
подальший розвиток Харківсько-Запорізької дієцезії? - Потрібно знати, як я
вже сказав, що тут 70 років не було нічого, і тому треба відбудувати все. Мій попередник,
єпископ Станіслав Падевський, дуже багато зробив для того, щоби з’єднати сім областей
в нову єпархію, бо раніше частина з них входила до Київсько-Житомирської, а частина
до Кам’янець-Подільської єпархії. За цих сім років вони стали однією єпархією, і тепер
потрібно продовжувати будувати те, що почали наші єпископи з Кам’янця-Подільського
і Житомира. Це євангелізація всіх людей, котрі шукають Бога. Треба знати, що на цих
східних теренах багато людей не знало про Бога або були тільки охрещені чи взагалі
не охрещені, і вони тепер хочуть поглиблювати свою віру в Церкву, в Господа. Хочуть
бути в тій спільноті: єпархіальній, парфіяльній чи деканальній. І мені, як Владиці,
треба йти до них на різні зустрічі. Також я думаю, що треба нам звернути велику увагу
на молодь, щоби вона була разом в цих спільнотах: парфіяльній, деканальній, єпархіяльній.
Щоб вони відчували себе з Господом, з Церквою, і тоді вони через кільканадцять років,
як закладуть нові католицькі родини, прийдуть зі своїми дітьми, й та Церква буде розвиватися.
Якщо ми не підемо до дітей і молоді, то майбутнє Церкви може бути трагічним, що ми
не раз бачимо в Західній Європі. Завдання єпископа – бути серед вірних під час різних
зустрічей, фестивалів, в паломництвах. Катехиза, проповідь, піклування про нові покликання
– все це завдання єпископа. В нашій єпархії нині працюють 53 священики і диякони.
Десять з них є із нашої Харківсько-Запорізької єпархії, решта з інших єпархії в Україні
та з-за кордону. Не тільки з Польщі, а й зі Словаччини, Іспанії, Італії. Нам потрібно
мати своїх священиків, своє духовенство, котре відповідає перед Богом і добре живе
з своїми вірними.
Владико, прошу сказати, як складаються на цих теренах
відносини римо-католиків із православними і представниками інших Церков та віровизнань?-
Я вже мав кілька зустрічей з православними Владиками. Передусім, з Митрополитом Харківським
і Богодухівським Никодимом, з єпископом в Полтаві, з єпископами інших Православних
Церков, яких тут є багато. Завжди ми говоримо про Християнство, розповідаємо про себе.
Я завжди кажу, що нам треба, як традиційним Християнським Церквам, тобто Католицькій
і Православній, бути разом, щоби дати нашим вірним те, що вони хочуть. Тобто Господа
Бога, Тайну Євхаристії, Тайну Сповіді і т.д. І, звичайно, потрібна катехизація. Щоби
ми пізнавали одні одних, обряд, бо ми знаємо, що в Східній Україні дуже багато змішаних
родин. Ми тут маємо дуже мало чистих католицьких чи римо-католицьких сімей. Тому нам
потрібно робити все, щоби вдома діти, подружні пари були разом, не зважаючи на те,
йдуть вони до церкви чи до костелу.