30 років першої енцикліки Слуги Божого Івана Павла ІІ

30 років тому, 4 березня 1979 року, Вселенський Архиєрей Іван Павло ІІ підписав першу у своєму довгому понтифікаті Енцикліку «Redemptor hominis» (Відкупитель людини). «Відкупитель людини, Ісус Христос, є центром всесвіту та історії» – починається цей документ, пророчий вимір якого і до сьогодні зберігає свою актуальність.

Слуга Божий Іван Павло ІІ вказував тоді, що Бог, воплотившись, поєднався з кожною людиною, щоб кожна людина, без жодного винятку, була відкуплена Христом, навіть якщо не усвідомлює цього. Тому дбати про те, щоб кожна людина могла зустрітися з Христом є головним служінням Церкви. Людина не може жити без любові. Без неї вона сама для себе залишається незрозумілою, її життя позбавлене сенсу, якщо їй не об’явилася любов, якщо не зустрічається з любов’ю, якщо її не досвідчає і не користується нею. А Бог є Любов’ю, любов’ю більшою від гріха та від немочі, сильнішою від смерті, готовою підтримувати і пробачати. Церква, не зважаючи на свої обмеження, звіщає цю істину, яке не походить від людини, але від Бога. Церква, Христове Тіло, яку жодним чином не можна переплутувати з політичною спільнотою і яка не пов’язана з жодною політичною системою, «не може залишатися нечутливою до того всього, що служить справжньому благу людини», як також «залишатися байдужою до того, що їй загрожує». Церква не може залишити людину, яка сьогодні, здається, живе у дедалі більшому страху, почувається в небезпеці навіть від того, що виробляє, від плодів праці своїх рук, свого інтелекту, прагнень своєї волі. В Енцикліці «Redemptor hominis» Іван Павло ІІ згадує про забруднення навколишнього середовища, про війни, про ядерну зброю, про несправедливість та голод, про брак пошани до життя ненароджених дітей і запитує: чи все те, що називаємо «прогресом», робить кращою людину і покращує її життя на землі? Чи робить її духовно зрілішою, свідомішою гідності своєї людськості, відповідальнішою, відкритішою щодо ближніх, а особливо найбільш потребуючих і найслабших, більш готовою допомагати усім?

Церква звіщає істину, яка визволяє, звіщає Євангеліє любові у Христі Спасителеві, який говорить: «Без Мене нічого не можете». Тож Енцикліка закінчується щирим і покірним закликом до молитви. «Сподіваюся, – писав Іван Павло ІІ, – що завдяки цій молитві зможемо отримати Святого Духа, Який зійде на нас, щоб, таким чином, стати свідками Христа аж до кінців землі, як ті, що вийшли з єрусалимської Світлиці Тайної Вечері у день П’ятидесятниці».