Загальна аудієнція з Святішим Отцем
15 жовтня 2008 р.

У середу, 15 жовтня 2008 р., на площі Святого Петра у Ватикані відбулася чергова зустріч Папи Венедикта XVI з паломниками із різних куточків світу. Темою катехизи під час загальної аудієнції цього разу було навчання святого Павла про Церкву.

Святіший Отець насамперед пояснив саме значення слова «церква», яке по-грецьки звучить «ekklēsía» і у Старому Завіті означає зібрання Ізраїльського народу, скликане Богом, зокрема – зібрання у підніжжі гори Синай. У Новому Завіті це слово стало означати нову спільноту віруючих у Христа, які почуваються Божим зібранням, новим скликанням усіх народів. Слово «ekklēsía» зустрічаємо лише у творах святого Апостола Павла. У вступі до Послання до Солунян Павло звертається до «Церкви солунян». В іншому місці він говорить про «Божу Церкву, що в Коринті», що в Галатії… Тобто, йдеться про місцеві Церкви. Однак, він пише також, що переслідував «Церкву Божу», тобто не якусь окрему спільноту. «Таким чином, ми бачимо, – зауважив Святіший Отець, – що слово «Церква» має багатовимірне значення: з одного боку – вказує на Боже зібрання в конкретних місцях (місто, країна, дім), але також означає всю Церкву в цілості. Отож, бачимо також, що “Церква Божа” не є лише сумою різних місцевих Церков, але що різні місцеві Церкви є, в свою чергу, здійсненням Божої Церкви».

Венедикт XVI наголосив на тому, що важливо звернути увагу на те, що слово «Церква» в святого Павла майже завжди супроводжується з окресленням «Божа», тобто не є людським вимислом, але – скликана Богом. Одність Бога спричиняється до одності Церкви. Апостол представляє єдину Божу Церкву як «Христову наречену».

Відомо, що в молодості Павло був завзятим переслідувачем Христової Церкви. Це тому, що бачив у ній загрозу вірності традиції Божого народу, окриленого вірою в єдиного Бога, яка проявлялася, насамперед, в обряді обрізання, в дотриманні культової чистоти, утриманні від окремих страв, у пошані до суботи. За цю вірність Ізраїльтяни не раз заплатили кров’ю мучеників. Однак, після зустрічі з воскреслим Христом святий Павло зрозумів, що християни не були зрадниками, адже в новій ситуації, коли Бог Ізраїля через Христа поширив своє покликання на всі народи, вже не були потрібними знаки відрізнення, адже всі, у своїй різноманітності, покликані стати членами одного Божого народу – Божої Церкви у Христі. Павло зрозумів, що фундаментальною цінністю у цій новій ситуації є Христос та слово, яке Його звіщає. Християнином не лише не стається через примус, але й у внутрішньому формуванні нової спільноти основоположним елементом є звіщення живого Христа, в Якому Бог відкривається для всіх народів і об’єднує їх в один Божий народ. Дане животворне слово – це звіщення про Христові хрест і воскресіння, в яких здійснилися писання. Пасхальне Таїнство, звіщене словами, здійснюється у Святих Тайнах Хрищення і Євхаристії, а згодом стає дійсністю у християнській любові.

У цьому контексті, вів далі Папа, зродилася концепція святого Павла про Церкву як про «Христове Тіло». Вона має два виміри: соціальний, згідно з яким тіло складається з різних членів і не існувало би без них. Цю інтерпретацію знаходимо у Посланні до Римлян і в першому Посланні до Коринтян, де Апостол говорить про народ як про тіло з різними членами, кожен з яких має конкретне завдання, важливе і необхідне, щоб тіло могло жити і здійснювати свої функції. Так само і у Церкві, зауважує святий Павло, є різні покликання, необхідні, щоб збудувати живу єдність цього духовного організму. Інша ж інтерпретація стосується самого ж Христового Тіла. Святий Павло наголошує, що Церква не є лише організмом, але стає справді тілом Христовим у Святій Тайні Євхаристії, всі отримуємо Його Тіло, стаючи самі дійсно Його тілом.

«Говорячи це, – зауважив Венедикт XVI, – Павло показує, що добре знає, і старається, щоб ми всі зрозуміли, що Церква не є його і не є нашою: Церква є Христовим тілом, є “Божою Церквою”, “Божим полем, Божою будівлею, Божим храмом”». Це останнє ствердження є особливо цікавим, адже застосовує до середовища міжособових стосунків термін, який на загал служив для окреслення священного місця. З одного боку, це надає церковній спільноті характеристику виокремлення і чистоти, які належали храмові, а з іншого – перевищує матеріальне значення. Якщо раніше храм вважався місцем перебування Бога, тепер стає очевидним, що Бог не живе у будівлях з каменю, і місцем присутності Бога є жива спільнота вірних.

Свою катехизу з нагоди загальної аудієнції Папа Венедикт XVI закінчив запрошенням до молитви до Господа Бога, щоб дав нам ласку все більше ставати Його Церквою, Його Тілом і місцем присутності Його любові в нашому світі та нашій історії.