Загальна аудієнція з Папою Венедиктом XVI
8 жовтня 2008

Сьогодні, 8 жовтня, як і кожної середи, на площі святого Петра перед найбільшим християнським храмом, у Ватикані, зібралось понад 40 тисяч вірних з різних країн світу, щоб збагатитись духовним повчанням Святішого Отця про святого апостола Петра та отримати Апостольське благословення. На початку своєї катехизи Папа Венедикт XVI пригадав присутнім, що під час попередніх загальних аудієнцій він говорив про Апостола Народів, бажаючи висвітлити його зустріч із воскреслим Христом, Який докорінно змінив його життя, після чого зупинився на стосунках святого Павла з 12-ма Апостолами, вибраними самим Спасителем, особливо, з апостолом Яковом, Петром та Іваном, як також із Єрусалимською Церквою. А під час цієї зустрічі Папа запропонував вірним роздумати над тим, що апостол Павло знав про земний шлях Спасителя, про Його вчення, терпіння.

Перед тим, як розпочати роздуми, Вселенський Архиєрей зазначив, що святий Павло розрізняв два способи для того, що пізнати Ісуса; загалом, можна сказати, що виокремлював два способи, щоб пізнати особу. У другому листі до Коринтян апостол пише: «Так що віднині по-людському ми не знаємо нікого. Коли ж і уявляли собі Христа по-людському, то Його вже тепер так собі не уявляємо». Пізнати «по-людському», «по-тілесному», мається на увазі пізнати лише поверховно, згідно зовнішніх критеріїв; можна людину багато разів бачити, знати її зовнішньо та бачити різні деталі її поведінки, тобто, як вона розмовляє, поводиться і так далі. Проте, пізнаючи людину таким способом, ми не можемо її пізнати по-справжньому, пізнати сутності тієї людини. «По-справжньому людина пізнається лише серцем», – наголосив Папа, додаючи, що фарисеї та садукеї пізнали Ісуса лишень зовнішньо, пізнали Його вчення, Його поведінку, багато деталей Його життя, але не пізнали Спасителя у Його правді. Після Переображення Спаситель запитав учнів, за кого мають Його люди і за кого вважають Його учні-апостоли. Народ Його знає, але поверховно, пізнав Ісуса ззовні, проте не «по-справжньому». Натомість, 12 апостолів, завдяки дружбі із Спасителем, пізнали суть свого Спасителя, почали пізнавати, Ким Він є насправді. Далі Святіший Отець зазначив, що і сьогодні є особи, які по-різному пізнають Христа Господа: одні лише зовнішньо і поверховно, а інші по-справжньому, серцем. Саме на пізнанні серцем, у повній правді, наголошує святий Павло, після чого вже можна пізнати також і деталі про особу.


Після такого вступу, Вселенський Архиєрей дав відповідь на запитання: «Що знав святий Павло про конкретне життя, слова, терпіння, чуда Ісуса?» Правдоподібно, що Апостол Народів не мав нагоди особисто зустрітись з Христом. Проте, за посередництвом 12-ох апостолів та первісної церковної спільноти, він довідався навіть про деталі земного життя Спасителя. У своїх листах Павло трьома способами посилається на Ісуса Христа. У першу чергу, виразно і безпосередньо, апостол вказує на походження Ісуса з роду царя Давида (див. Рм.1,3), знає Його «братів» і родичів (див. 1 Кор.9,5 і Гал.1,19), знає про те, як відбувалась Тайна Вечеря (див.1 Кор.11,23), знає деякі вислови Ісуса, наприклад, про нерозривність подружжя (див. 1 Кор.7,10) та про утримання спільнотою вірних того, хто проповідує їй Євангеліє Ісуса (див. 1Кор.9,14), знає слова, які Спаситель промовив на Тайній Вечері (див. 1 Кор.11,24-25) та знає про терпіння Ісуса на хресті.

По-друге, у листах святого Павла зустрічаємо різні натяки на традицію, яка передана у синоптичних євангельських писаннях, як наприклад на нагірну проповідь Ісуса. Також, Апостол Народів знає про страждання, хресну смерть та спосіб, у який Спаситель жив останні моменти Свого земного шляху. Хрест Ісуса і традиція, що розповідає про цю подію на хресті, є у центрі проповіді святого Павла.


А третій спосіб присутності слів Ісуса у листах Павла можемо спостерегти тоді, коли апостол робить переміщення перед-пасхальної традиції до ситуацій після Воскресіння. Як зазначив Святіший Отець, типовим прикладом цього є тема Божого Царства, яка центральною темою, яку проповідував земний Ісус. Царство Боже приходить туди, куди приходить Ісус, і, таким чином, тема Царства Божого, у якій було випереджено Пасхальне Таїнство, перетворюється у христологію. Окрім цього, такі ж вимоги, які Спаситель ставить для осягнення Царства Божого, виринають в листах святого Павла стосовно оправдання вірою: як вхід до Небесного Царства, так і спасіння вимагають поведінки великої покори та готовності.


Далі Папа, опираючись на євангельських писаннях та листах Апостола Народів, навів кілька прикладів стосовно цього третього способу, яким апостол пристосовує перед-пасхальне вчення Ісуса, до ситуацій після Воскресіння. А на закінчення Венедикт XVI підкреслив, що святий Павло не думав про Спасителя, як історик, немов про постать, яка жила у минулому. Так, він знав головні традиційні передання про Його життя, слова, смерть і воскресіння, але не ставився до цього лише, як до подій минулого, Апостол Народів пропонує це усе, як дійсність живого Ісуса. Для Павла слова та діла Спасителя не належать до минулого часу. Христос живе тепер і сьогодні говорить з нами, живе для нас. «Також і ми повинні навчитись пізнати Ісуса не за тілом, як особу минулого, але, як нашого Господа і Брата, Який сьогодні є з нами і показує нам, як жити і як умирати», – закінчив своє повчання Святіший Отець.