Папа Венедикт XVI у Парижі: Промова до представників світу культури

Темою папської промови був зв’язок між християнським богослов’ям та становленням європейської культури. Він зазначив, що місце цієї зустрічі є дуже символічним, адже вона відбувається у старовинному монастирі, де жили люди, які старалися глибоко зрозуміти своє покликання і краще жити своєю місією. Досвід шукання Бога, а також дозволити Йому знайти себе, є початком західного богослов’я і корінням європейської культури. Метою цих монахів не було творення культури або збереження отриманої з минулого, вони шукали те, що є завжди дійсним.

Папа зауважив, що не йдеться про пошук у повній темряві, вони були християнами і сам Бог проклав дорогу, якою є Його слово у книгах Святого Письма. Боже слово вимагає не лише особистого пошуку, але бути у контакті з іншими, перебувати у спільноті тих, що прямують у вірі. Для цього потрібно правильно читати Боже слово. Воно впроваджує до спілкування з Богом, даючи нам слова, якими звертатися до Бога.

Боже слово приходить до нас за посередництвом людського слова, Бог промовляє до нас через людей, через їхні слова та історію. Святе Письмо потребує як правильної інтерпретації, так і спільноти, в якій воно формувалось і яка ним живе. У ній воно знаходить свою єдність і відкриває свій сенс.

Монахи проводили свій день згідно з правилом молитви і праці, яка в давні часи вважалась чимось низьким, справою рабів. Єврейська, як і християнська, традиції говорять інакше, адже ми походимо від Бога – Творця матерії, Який продовжує «працювати» над історії людства, і у ній. На думку Папи, розвиток Європи є немислимим без «культури слова» та «культури праці», та пригадує, що праця людини повинна бути співпрацею з Творцем, інакше вестиме до руйнування.

Перші християни, Церква, що народжувалася, ніколи не вважали свою місійну діяльність пропагандою, спрямованою на зріст власної групи, але необхідністю, яка випливала з природи їхньої віри. Ним керувало усвідомлення того, що Бог, у Якого вони вірили, є Богом всіх, Богом єдиним і правдивим, Який Своїм об’явленням дав відповідь, якої в глибині свого єства очікують всі люди. Вони вважали, що їхня віра не належить до певної культури, різної в кожного народу, але до середовища правди, яка однаково стосується усіх.

Свою промову Венедикт XVI закінчив думкою, що культура, яка відкидає як ненаукове питання щодо Бога, виводячи його виключно в суб’єктивну сферу, зрікається своїх вищих здібностей, і наслідки цього не можуть бути не важкими. «Те, що започаткувало європейську культуру – пошук Бога і готовність слухати Його, також і сьогодні залишається фундаментом кожної справжньої культури».