Загальна аудієнція з Папою Венедиктом XVI 3 вересня 2008
У середу, 3 вересня 2008 р., в залі ім. Папи Павла VI у Ватикані, відбулася чергова
загальна аудієнція Папи Венедикта XVI з паломниками, що прибули до Риму з різних куточків
світу, та з місцевими вірних. Як Святіший Отець повідомив минулої середи, цього разу
темою його повчання була подія, що трапилася зі святим апостолом Павлом по дорозі
до Дамаску.
Саме на дорозі до Дамаску, у першій половині 30-х років першого
століття, після того, як Павло переслідував Церкву, сталася подія, яка мала вирішальний
вплив на його подальше життя. Що ж сталося? Папа пригадав, що про це можемо довідатися
з двох джерел. Найвідомішим є друга книга святого Луки «Діяння Апостолів». На загал
читач зупиняється над деякими деталями, як от світло з неба, падіння з коня на землю,
голос, що кличе, осліплення, зцілення та піст. Усі ці деталі стосуються головного
моменту події: Воскреслий Христос об’являється як сліпуче світло і промовляє до Савла,
змінює його спосіб думання та саме життя. Сяйво Воскреслого осліплює його, таким чином
ззовні об’являється внутрішня дійсність: його сліпота щодо правди, щодо світла, яким
є Христос. А потім, у його рішучому «так» Христові під час Хрищення, відкриваються
як внутрішні, так і тілесні очі.
У цьому контексті Венедикт XVI зазначив, що
в давня Церква Хрищення називала просвіченням, тому що ця Свята Тайна дозволяє дійсно
бачити. У особі святого Павла ця правда здійснилася у фізичному вимірі, тому на зміну
життя вплинула не якась ідея, але подія – зустріч з Воскреслим, про справжність якої
він ніколи не сумнівався, настільки очевидною для нього вона була. Це змінило життя
Савла, тобто відбулося навернення у повному значенні цього слова.
Іншим джерелом,
яке розповідає про навернення Савла, вів далі Папа, є листи-послання Апостола Павла.
У них він ніколи детально не розповідає про своє пережиття, мабуть припускаючи, що
всі знали про основні моменти цієї історії, всі знали, що з переслідувача він став
відважним проповідником Христа, а це не могло статися внаслідок власного роздумування,
але внаслідок значущої події – зустрічі з самим Воскреслим. Але, хоч і не розповідає
детально, багато разів згадує про цей найважливіший факт, який підтверджує, що він
також є свідком Христового воскресіння, яке йому об’явив сам Ісус, надавши апостольську
місію. Найяснішим моментом є уривок з першого Послання до Коринтян, де він розповідає
про те, що становить центр історії спасіння, а саме – Ісусові смерть та воскресіння
та Його появи свідкам. Словами найдавніших переказів, які він сам отримав від Єрусалимської
Церкви, Павло пише, що Ісус помер розіп’ятий, був похований і воскрес, а після воскресіння
об’явився, спочатку Кифі, тобто Петрові, потім – дванадцятьом Апостолам, а ще – п’ятистам
братам, Якову, і всім Апостолам. До цієї розповіді, він додає: «А наостанку всіх,
з'явивсь і мені» (пор 1 Кор 15,8). Таким чином він дає зрозуміти, що це є фундаментом
його апостоляту та нового життя. Також і в інших його посланнях знаходимо схожі тексти,
з яких випливає це саме значення. У них святий Павло підтверджує, що і він є свідком
Воскреслого та має завдання, отримане безпосередньо від Нього.
«Таким чином,
– зазначив Венедикт XVI, – можемо побачити, що обидва джерела, “Діяння Апостолів”
та Послання святого Павла збігаються і сходяться на основному моменті: Воскреслий
промовляв до Павла, покликав його до апостольського служіння, зробив з нього справжнього
апостола, свідка воскресіння, з особливим завданням звіщати Євангеліє язичникам, греко-римському
світові. В той же час, Павло також навчився, що незважаючи на свій безпосередній стосунок
з Воскреслим, він мусить увійти в єдність з Церквою, прийняти Хрищення, жити у згоді
з іншими апостолами». І виключно в такій єдності зі всіма він міг бути правдивим апостолом,
тому що є єдине звіщення про Воскресіння, так як Христос є один.
Папа також
звернув увагу на те, що сам святий Павло ніколи не вважав цю подію наверненням, і
щодо цього є різні думки. На думку Венедикта XVI, причина є очевидною, адже зміна
життя не була плодом психологічного процесу, інтелектуального дозрівання чи моральної
еволюції, але прийшла ззовні, була наслідком зустрічі з Ісусом Христом. В цьому значенні
це не було просто навернення, як дозрівання власного «я», але було немовби смертю
і воскресінням його самого. Тобто, саме зустріч з Христом є моментом зміни.
Завершуючи
ж свою катехизу, Святіший Отець запитав, яке ж значення це все має для нас? Це означає,
що християнство не є якоюсь новою філософією чи мораллю. «Ми є християнами лише тоді,
коли зустрінемо Христа», – сказав Венедикт XVI, додаючи, що хоч Він не показується
нам в такий спосіб, як об’явився Павлові, ми можемо зустріти Його у читанні Святого
Письма, в молитві, в літургійному житті Церкви, і лише під час такої зустрічі ми стаємо
справді християнами.
Зустріч Папи з прочанами завершилася спільним проказуванням
молитви «Отче наш», після чого Вселенський Архиєрей уділив своє Апостольське благословення.