Папа Венедикт XVI про основні принципи соціальної доктрини Католицької Церкви

Від 2 до 6 травня у Ватикані триває XIV пленарна сесія Папської Академії Суспільних Наук на тему: «Пошук спільного блага: як солідарність та субсидіарність можуть діяти разом». Під час цьогорічної сесії члени Папської Академії розглядатимуть актуальні виклики суспільній доктрині Церкви, які стосуються взаємодоповнюючої ролі солідарності і субсидіарності в оновленні суспільного життя.

3 травня 2008 р. учасників зустрічі прийняв Папа Венедикт XVI. У своїй промові він, зокрема, наголосив на тому, що відповідальності християн у дбанні за справедливість і мир, їхній вклад у розвиток спільного добра є невід’ємними від місії звіщення вічного життя. Папа підкреслив значення основних засад католицької суспільної науки, якими є гідність людської особи, спільне добро, солідарність та субсидіарність, для вирішення завдань, які стоять перед людством на початку ХХІ століття, а це, зокрема, подолання нерівності в розподілі дібр, розширення можливостей здобуття освіти, підтримка рівномірного розвитку та захист навколишнього середовища.

Венедикт XVI звернув увагу на те, що принципи католицької суспільної науки мають не лише «горизонтальний» вимір, тобто стосуються не лише площини взаємостосунків між людьми, але й «вертикальний», тобто той, що стосується Бога і випливає з Його заповідей. «Ісус навчає нас, що любов наказує віддавати життя задля добра ближніх. У цьому значенні справжня солідарність, хоч і починається від визнання однакової гідності другої особи, осягає повноту тоді, коли радо віддаю життя служінню іншим», – сказав Святіший Отець, пояснюючи, що «вертикальний» вимір солідарності полягає саме на тому, щоб «стаючи меншим від іншого, служити його потребам» за прикладом Ісуса, Який принизив Себе самого, щоб дати людині участь в своєму божественному житті з Отцем і Святим Духом. Це стосується і субсидіарності, що означає допомогу держави і інших вищих щаблів суспільства тим, які з об’єктивних причин самі не спроможні вирішити певних проблем, залишаючи за ними автономію в справах, в яких вони самі дають собі раду. Вона спонукає людей вільно нав’язувати життєдайні стосунки з тими, з якими вони є безпосередньо зв’язані і від яких безпосередньо залежать. Від влади вона вимагає пошани до цих стосунків, одночасно виявляючи і «вертикальний» вимір, що стосується Творця суспільного порядку. Важливим позитивним наслідком субсидіарності, крім визволення від почуття розпачу і знеохочення, є розвиток почуття індивідуальної відповідальності, яка, в свою чергу, відкриває дорогу для любові.