Венедикт XVI відслужив заупокійну Службу Божу у третю річницю смерті Івана Павла ІІ

У середу, 2 квітня 2008 року, коли припадала третя річниця від дня смерті Слуги Божого Івана Павла ІІ, Папа Венедикт XVI відправив заупокійну Святу Літургію на площі Святого Петра у Ватикані. Тому цього дня не було традиційної загальної аудієнції. Понад 60 тисяч вірних взяли участь у цій Службі Божій, яку з Вселенським Архиєреєм співслужили кардинали, численні єпископи та священики, зокрема кардинал Анжело Содано, Декан Кардинальської Колегії, колишній Державний Секретар Ватикану та кардинал Джованні Баттіста Ре, Префект Конгрегації у справах єпископів, які були одними з найближчих співробітників попереднього Папи.

Свою проповідь Венедикт XVI розпочав згадкою про суботній вечір, 2 квітня 2005 року, коли увесь світ облетіла вістка про те. що відійшов у кращий світ Папа Іван Павло ІІ. «Протягом наступних днів ватиканська базиліка і ця площа були справді серцем світу. Неперервний потік паломників віддав шану улюбленому Папі, а його похорон показав належне свідчення пошани і любові, які він здобув у душах численних вірних і людей з усіх куточків землі». Далі Святіший Отець пригадав, що як і три роки тому, так і тепер, минуло небагато часу після Великодня, а тому Церква, глибоко занурена у таємницю Господнього Воскресіння, звертає увагу на те, що усе життя його попередника можна відчитати у світлі Воскреслого Христа. «Служба Божа, як він часто повторював, була для нього центром кожного дня і всього існування. “Жива і свята” дійсність Пресвятої Євхаристії давала йому духовну силу провадити Божий люд дорогами історії», – сказав Венедикт XVI.

Служіння Слуги Божого Івана Павла ІІ, як у загальному, так і в численних особливих моментах, було немовби свідченням Христового Воскресіння. А це не могло би бути належно вираженим без участі у терпіннях і смерті Божественного Вчителя і Відкупителя. Ще з дитинства Кароль Войтила зустрічав хрест на своїй дорозі, у своїй родині і зі своїм народом. І він вирішив нести його разом із Ісусом, забажавши бути Його вірним слугою, приймаючи покликання до священства. Він жив і вмер з Христом, а все відбувалося під особливою опікою Його Пресвятої Матері.

Далі Венедикт XVI нав’язав до щойно прочитаного уривку з Євангелії від Матея: “Не бійтеся!”. «Слова ангела, який звістив воскресіння, звернені до жінок при порожньому гробі, які ми щойно прослухали, стали свого роду гаслом на устах Папи Івана Павла ІІ, вже від урочистого початку його служіння як Наступника апостола Петра. Він багато разів повторював їх Церкві і всьому людству, що прямувало до 2000 року,(…) до світанку третього тисячоліття». Він проголошував їх, підносячи душпастирський жезл, увінчаний хрестом, а коли фізичні сили його полишали – спираючись на нього, аж до останньої Великої П’ятниці, коли він у своїй приватній каплиці брав участь у Хресній дорозі, міцно стискаючи хрест у своїх обіймах. «Не можемо забути цього його останнього і мовчазного свідчення любові до Ісуса», – мовив Венедикт XVI, звертаючи увагу на те, що ця сцена людського страждання і віри вказувала вірним і всьому світові секрет усього християнського життя. «Його “Не бійтеся” не ґрунтувалося ні на людських силах, ні на здобутих успіхах, але виключно на Божому слові, на Ісусовому хресті і воскресінню. І поступово, коли він був позбавлений всього, а в останньому періоді життя – також і мови, ця довіра до Христа виявилася із дедалі зростаючою очевидністю. Як сталося з Христом, так і в Івана Павла ІІ наприкінці життя слова уступили місце найвищій жертві, дарові самого себе».

Далі Венедикт XVI, подякувавши всім учасникам спільної молитви, з окремим словом звернувся до семи тисяч учасників першого Міжнародного Конгресу Божого Милосердя, які також брали участь у цій Святій Літургії. Вселенський Архиєрей пригадав, що Боже Милосердя є ще одним ключем до розуміння служіння його попередника: «Він прагнув, щоб послання милосердної Божої любові досягнуло усіх людей і закликав вірних бути його свідками. (…) Слуга Божий Іван Павло ІІ особисто пізнав і пережив трагедії ХХ століття, і протягом довгого часу запитував себе, що може покласти край безмірові зла. Відповідь на це можна було знайти лише у Божій любові», – сказав Венедикт XVI, закінчуючи свою проповідь запрошенням до молитви, щоб Церква, йдучи за навчаннями і прикладом Слуги Божого Івана Павла ІІ, вірно і безкомпромісно вела своє євангелізаційне служіння, невтомно поширюючи милосердну Христову любов – джерело миру для всього світу.