Проповідь Папи Венедикта XVI під час Святої Літургії на парафії Пресвятої Діви Марії Визволительки

На початку своєї проповіді Святіший Отець пригадав вірним, що це вже третій Римський Архиєрей відвідує цю парафію: 20 березня 1966 року тут побував Слуга Божий Папа Павло VІ, а 14 січня 1979 року парафію відвідав блаженної пам’яті Папа Іван Павло ІІ. Сьогоднішній візит Вселенського Архиєрея зумовлений святкуванням 100-літнього ювілею посвячення цієї церкви та надання парафії нового титулу Пресвятої Діви Марії Визволительки. Ще Святий Пій Х доручив провід цієї парафії послідовникам Святого Івана Боско, під проводом його першого учня, блаженного Мікеле Руа. Папа Венедикт ХVІ похвалив вірних цієї парафії за їх міцні, майже родинні стосунки, за те, що відчувають приналежність до цієї церковної громади, незважаючи на зміни, які, спричинені переселенням, особливо відчутні протягом останніх 20 років. Як приклад Папа навів святкування парафіяльного празника, що єднає не лише теперішніх парафіян, і на яке з’їжджаються навіть ті, які з різних причин виїхали, залишивши даний квартал.

Святіший Отець наголосив, що він з великою радістю прибув на це святкування, щоб розділити із вірними радість цього ювілею, надаючи також вірним можливість отримати повний відпуст протягом цілого ювілейного року. Опісля, Вселенський Архиєрей привітав кардинала Камілло Руїні, вікарія римської дієцезії, монсеньйора Ернесто Мандара, єпископа-помічника центральної частини римської дієцезії, на якій і знаходиться ця парафія, отця Манфредо Леоне, пароха, Селезіянську спільноту, яка майже 100 років трудиться у цьому кварталі, сестер монахинь, які допомагають у парафіяльній діяльності, парафіяльні групи, дітей, молодь, похилих віком, особливо хворих, та усіх вірних, що зібрались на спільну молитву з Папою з нагоди цього ювілею.

Продовжуючи проповідь, Вселенський Архиєрей запропонував роздумати і відповісти на запитання: «Що Господь нам каже у такий важливий ювілей вашої парафії?» Відповісти допоможе Святе Письмо, особливо, вибрані на сьогодні біблійні тексти. Євангельський уривок про жінку самарянку звертає нашу увагу на те, що Господь Бог «спраглий нашої віри і хоче, щоб ми у Ньому знайшли джерело правдивого щастя». Практикування неправдивої релігійності, тобто, шукання відповідей на внутрішні запитання, на найглибші душевні бажання поза Богом, шукаючи у Бозі лише задоволення наших бажань та здійснення наших планів, є однією із найбільших небезпек кожного віруючого.

У своїх роздумах Папа Венедикт ХVІ також зупинився і над текстом із Старого Завіту, запропонованого Римо-Католицькою Церквою на цей святковий день, а саме, про Доброго Господа, Який, вивівши Свій народ із єгипетської неволі, дає йому воду у пустині, чим додає сили у подоланні труднощів, підбадьорює, зміцнює його віру. Як описує автор біблійного тексту, євреї вимагали від Бога чуда, щоб Господь вийшов їм назустріч, задовольняючи їхні потреби. Вони ще не мали повної довіри до Всемогутнього, не наважувались повністю віддатись Його Провидінню, віддатись у Його руки. Скільки разів це стається також і у наш час, як часто й ми, замість того, щоб ввірити себе у руки Всемогутнього Бога, згодитись із Його волею, довіритись Його батьківській любові, бажаємо, щоб Господь виконав саме те, що ми хочемо, що ми очікуємо від Нього?! І саме у таких ситуаціях виявляється наше маловір’я, наша слабка довіра. Папа наголосив: «У цей час Великого Посту, коли Свята Церква заохочує пройти шляхом справжнього навернення, із покірним послухом приймімо попередження Псалма: "Не будьте тверді серцем, як у Меріві, як у день Масси в пустині, де спокушали Мене батьки ваші, випробовували Мене, хоча й бачили Моє діло" (Пс. 95, 8-9).

Далі Вселенський Архиєрей знову повернувся до євангельської розповіді про зустріч Ісуса із самарянкою біля криниці Якова, підкреслюючи зв’язок між тією криницею великого ізраїльського патріарха, яка забезпечувала водою його родину, та історією спасіння, у якій Господь дарує людству воду для спасіння. Вода є вкрай необхідною для людського життя. Вона вгамовує фізичну спрагу, але кожна особа має ще й спрагу духовну, яку лише Бог може вгамувати, що можемо зрозуміти із діалогу Ісуса із жінкою, яка прийшла зачерпнути води. Святіший Отець підкреслив, що усе розпочинається із прохання Ісуса: «Дай Мені напитися». Видавалось би, що ці слова є звичайним проханням Христа, який відчув фізичну спрагу; але в дійсності це не так: цими словами Спаситель хоче викликати у Своєї співрозмовниці духовну спрагу, внутрішнє бажання чогось більшого, глибшого. Папа процитував Святого Августина: «Той, Хто попросив води, щоб напитись, був спраглий віри тієї жінки». Розмовляючи з Ісусом, у відповідний момент жінка у Нього просить води, тим самим виявляючи, що кожна людина має вроджене бажання Бога і спасіння, яке лише Він може заспокоїти.

«Дорогі брати та сестри, із діалогу Ісуса та самарянки бачимо накреслений духовний шлях, який кожен із нас, кожна християнська громада покликана віднайти і ним безперервно йти», – зазначив Вселенський Архиєрей, додаючи, що цей заклик набирає ще більшого значення у час Великого Посту, і що у словах сьогоднішнього євангельського уривку ми повинні знайти спонуку, щоб зрозуміти важливість і сенс нашого християнського життя. «Ісус хоче привести нас, як самарянку, до мужнього визнання нашої віри у Нього, щоб потім бути здатними звіщати та засвідчувати нашим братам радість від зустрічі із Ним і чуда, які Його любов чинить у нашому житті. Віра родиться від зустрічі з Ісусом», – мовив далі Папа.

А закінчуючи свою проповідь, Святіший Отець звернувся до вірних парафії Пресвятої Діви Марії Визволительки. Папа знову звернувся до слів Святого Августина, наголошуючи, що Господь спраглий нашої віри, Він прагне, щоб ми Його бажали. Чим більше людина віддаляється від Бога, тим більше Його любов слідує за нею. Сьогоднішня Свята Літургія, а також час Великого Посту, спонукують нас проаналізувати свої стосунки із Господом та «невтомно шукати Його обличчя». «Дедалі більше відкривайте свої серця на душпастирську місійну діяльність, яка спонукує кожного християнина до зустрічі з людьми – особливо з молоддю та родинами – там, де вони мешкають, працюють, проводять вільний час, щоб звіщати їм милосердну Божу любов», – закликав Венедикт ХVІ, заохочуючи вірних бути також наполегливими у виховничій діяльності, що є притаманною салезіянським парафіям.