Пастирський лист митрополита Львівського латинського обряду, кардинала Мар’яна Яворського, до духовенства, монашества і вірних у зв’язку з беатифікацією Слугині Божої Марти Вєцкої

Пастирський лист митрополита Львівського латинського обряду, кардинала Мар’яна Яворського, до духовенства, монашества і вірних у зв’язку з беатифікацією Слугині Божої Марти Вєцкої

Сестра Марта Вєцка – Апостолка Милосердної Любові

Частина 1

Незабаром Церква в Україні та спільнота Сестер Милосердя св. Вікентія де Поля будуть переживати велику радість, коли 24 травня 2008 року у Львові в Україні відбудеться урочистість беатифікації Слугині Божої Сестри Марти Вецкої. Це радість не тільки для Згромадження, а й для всієї Церкви, а особливо тих її членів, чиї життєві дороги у різний спосіб поєдналися зі служінням не лише Сестер Шариток, а й усієї вінкентійської родини.
Свята людина – це Божий дар для Церкви та світу. Через беатифікацію Сестри Марти Господь хоче вказати нам новий зразок поведінки. Від цієї миті стане вона ще більшою заступницею на небі в різних наших життєвих потребах і клопотах.
Плідне життя вимірюється не кількістю прожитих літ, а вчиненим добром. Слугиня Божа Сестра Марта Вецка прожила неповних 30 років, з яких 18 була в родинному середовищі, а 12 у Згромадженні Сестер Милосердя св. Вікентія де Поля (шариток). Її життя припало на час зламу ХІХ і ХХ століть та важкий період розбору Польщі.
Марта Вєцка народилася 12 січня 1874 року в Новому Вєцу. Те невелике село в Примор’ї тоді перебувало під пруською займанщиною. Марта була третьою з черги дочкою Марцелія Вєцкого і Павліни з дому Камровської. Шостого дня після народження, 18 січня того року, о. вікарій Юзеф Лярісх уділив їй таїнства хрещення в філіальному костелі у Щодрові (нині це парафіяльний храм). Під час хрещення вона отримала імена: Марта Анна. Хресними батьками були дідусь і бабуся – Францішек і Барбара Камровські.
Родинний дім Марти відзначався відкритістю й гостинністю. У такому середовищі можна було черпати як з джерела віри, так і з патріотизму. Щоденно практикувалась спільна вечірня молитва, до якої залучали також прислугу та всіх присутніх під час молитви. Марті, не зважаючи на те, що вона була третьої з черги дочкою, довіряли опікуватися молодшими в сім’ї. Цей обов’язок вона особливо виконувала, маючи п'ятнадцять років, коли важко захворіла її мати. Старша сестра Барбара тоді керувала господаркою, а їй випав обов’язок піклуватися сім’єю. Очевидно, що це був нелегкий обов’язок, адже наймолодшому з братів ще не виповнився рочок, а решта були віком: три, чотири, сім і дев’ять літ. Марта не відразу здобула довір’я батьків, а завдяки своїй опіці та доброті, про що пізніше згадував її молодший брат Ян: «Брати і сестри назвало її другою мамою».
До народної школи Марта Вєцка пішла на сьомому році життя. У школі навчання відбувалося німецькою мовою. Спочатку Марта мала з тим великі труднощі, бо вдома вживали польську мову. Також у костелі, не зважаючи на утиски загарбників, служили святу підкоритися загальному шкільному обов’язку, а, з другого боку, не втратити того, чого навчилася у батьківському домі. У школі Марта позитивно впливала на своїх подруг не тільки словом, а насамперед всією поведінкою. У спогадах її племінниці Люції Куппер читаємо: «…коли зі мною ходила до народної школи в селі (…), то була доброю і зразковою ученицею, яку любили співподруги. Відзначалася особливою послужливістю щодо інших». Саме ця риса, у поєднанні з її стилем життя та веселою вдачею, привертала до неї багато друзів. Нічого дивно в тому, що, будучи при цьому дуже релігійною, вона мала також вплив на їхнє релігійне життя. Це особливо проявилося під час підготовки до першої сповіді і св. Причастя, яке прийняла 3 жовтня 1886 року.
Готуватися до цих таїнств вона почала, маючи 11 років. З цією метою Марта два рази в тиждень відвідувала розташований на відстані 11 кілометрів парафіяльний костел у Скаршевах. Шлях долала пішки. Під час днів катехизації вставала рано, щоби перед заняттями з релігії встигнути о сьомій годині на Службу Божу. Заохотила до цього також своїх подруг. По дорозі до костелу порушувала з ними релігійні теми. Відзначалася винятковим духом молитви. Отець Мар’ян Домбровський, підготовляючи Марту до таїнства сповіді, прищепив їй глибокий культ св. Йоана з Непомук. Завдячуючи її старанням, було відновлено фігуру цього святого, що знаходилася на горищі її дядька Діонізія Вєцкого, та встановлено поблизу родинного дому, з другого боку вулиці перед їхнім будинком. Далі влаштовано урочисте освячення цієї статуї. Це довершив сам настоятель отець Отто Рейске в присутності численних парафіян. Відтоді св. Йоан з Непомук став для Марти особливим покровителем і опікуном. Невеликий садок, де була його фігура, став для неї улюбленим місцем молитви. Там знаходила необхідну для молитви тишу, якої бракувало вдома серед молодших братів і сестер.
Від чотирнадцяти літ після закінчення загальної школи Марта ще більше зайнялася допомагати батькам. Мати все частіше хворіла і була змушена свої численні обов’язки господині дому довіряти старшим дочкам. Найстарша з них – Францишка продовжувала навчання і перебувала в інтернаті Сестер Єлизаветик у Косьцєжині. Тому більшість обов’язків випало на Марту та її старшу сестру Барбару. Однак це не перешкодило їй ревно молитися і відвідувати костел. У збережених спогадах про життя Марти Вєцкої підкреслюється, що вона довго і часто молилася перед фігурою св. Йоана з Непомук, не зважаючи на стан погоди, щоденно вдома молилася на розарії та брала участь в богослужіннях і літургіях не тільки в неділю, а й протягом тижня, і то обов’язково з прийняттям св. Причастя.
Коли священика-катехита, який раніше був її духівником, церковна влада перевела до Хелмна, призначивши його капеланом Сестер Милосердя, Марта не припинила з ним зв’язків. Відтоді наставництво здійснювалося шляхом кореспонденції. У шістнадцять років Марта побажала відповісти Богу на Його поклик і вступити до Згромадження. В листі до отця Домбровського попросила, щоби він як капелан Сестер Милосердя полегшив у прийнятті її до тих сестер. Не дочекавшись відповіді, сама написала прохання до сестер в Хелмні. Отримала відповідь із запрошенням на свята Різдва Господнього. Сестра Візитаторка хотіла таким чином познайомитися з кандидаткою і переконатися, чи вона спроможна під час свят пожертвувати з перебування серед найближчих. Марта прийняла запрошення з великою радістю і за згодою батьків пережила Свята Господнього Народження року 1890 в гроні сестер. Повернувшись до рідного дому, з болем на серці сказала: «…що охоче би там залишилася, але через молодий вік змушена зачекати, оскільки Сестра Візитаторка пообіцяла прийняти її аж через два роки».
За кілька місяців перед вступом до Згромадження Марта дізналася, що її подруга Моніка Ґданєц теж прагне ступити на цей життєвий шлях. Від її імені написала до сестри візитаторки в Хелмні, попросивши, щоби також прийняли Моніку. На жаль, через накинуті займанцями обмеження щодо числа прийому до постуляту, візитаторка с. Марія Бальбіна Ганке направила Моніку Ґданець до постуляту Сестер Милосердя Краківської Провінції. Побачивши смуток подруги і побоюючись втрати її покликання, Марта також написала лист до сестри візитаторки Кароліни Джугель у Кракові. У своєму листі попросила прийняти її разом із подругою до Згромадження. Відповідь була позитивна. Обох прийняли. Змушена була відмовитися від Хелмна, що було близько до родинної місцевості, й вибрала далекий Краків, щоби допомогти своїй подрузі в здійсненні особливого покликання до служіння Господнього.
У квітні 1892 року приїхали до Провінційного Дому Сестер Милосердя у Кракові. Їх відразу прийняли до постуляту, що тривав для них всього чотири місяці. Визнані за достойних кандидаток, дванадцятого серпня того ж року вони отримали одяг семінаристок, і розпочалася їхня формація в семінарії, тобто новіціяті. Дев’ять місяців інтенсивного входження в дух Згромадження, і життя сестер було увінчане облечинами в повне вбрання Сестер Милосердя та скеруванням їх до служіння убогим. Сестру Марту Вєцку направили до крайової лікарні у Львові. Вона прибули туди 26 квітня 1893 року, і через два дні почала працювати у крайовому шпиталі, відомому як «піяри», що знаходився в будівлях колишнього монастиря Чину піярів. Тоді це була найбільша лікарня, яку провадили сестри краківської провінції. Лікарня могла прийняти понад тисячу хворих, серед яких працювало п’ятдесят Сестер Милосердя. Сестра Марта переймала медсестринський фах від старших, досвідчених сестер. Здобувала також потрібні уміння, асистуючи під час операцій і медичних оглядів. Львівська лікарня стала для неї прекрасною школою. Це потрібно було для так званого освоєння професії, адже в той час ще не вистачало медичних шкіл. Сестра Марта хотіла бути не тільки доброю і корисною медсестрою, а й прагнула впливати теж духовно. Здобувала вміння не лише обслуговувати хворих, а й наближувати їх до Бога через добру сповідь, святе Причастя і таїнство хворих. Цій формі апостольства була вірна до кінця життя. Сестра Марта вміла легко налагоджувати контакти з хворими. Була для них поблажливою і тактовною, дуже опікувалася, тому хворі без огляду на віросповідання і національність називали її своєї справжньою добродійкою.
Дня 15 листопада 1894 року сестра Марта розпочинає працю в Загальній лікарні у Підгайцях (місцевість на південному сході від Львова на терені сучасної України). Це було невелике повітове містечко чисельністю майже шість тисяч жителів. Переважну більшість, аж чотири тисячі, складали євреї. Решту – католики римського і греко-католицького обрядів. Сестри Милосердя почали працювати в тій лікарні за три роки до її приїзду. На час приходу до праці сестри Марти в лікарні було шістдесят місць для хворих. Пізніша розбудова, вже за часів перебування сестри Марти, додала наступних двадцять п’ять місць і каплицю для хворих. Незважаючи на розбудову, лікарня і так була затісною, бо число хворих звикло доходило до ста сорока, а лікарня була розрахована тільки для вісімдесяти п’яти хворих. Сестра Марта мала в Підгайцях ім’я Сюзанна, бо коли прийшла до нової спільноти, то зустріла там сестру з таким ім’ям, як її. В таких ситуаціях у згромадженні існував звичай: аби уникнути непорозуміння, одна з сестер змінювала ім’я на інше. На цьому місці готувалася також до обітниць, які склала 15 серпня 1897 року. Склавши їх, написала родичам: «Щодо мене, то я не стані описати мого щастя. Охоче хотіла би про це вам, мої найдорожчі, передати це кількома словами: хто може зрозуміти це щастя, яке більше за усе на землі, аби єднатися з Возлюбленим? Тих кілька благих слів про мене вистачить: Милий є моїм, а я вся Його. Аби я тільки якнайшвидше могла з’єднатися з Ним у небі».
Постановою ради від дня 19 жовтня 1899 року сестра Марта Вєцка була переведена з Підгайців до лікарні в Бохні (місцевості, яка розташована поблизу Кракова). Там було п’ятдесят п’ять місць для хворих і лишень п’ять сестер. Сестри працювали в канцелярії, на складі і біля хворих. Сестрі Марті визначили працю біля хворих. Поофесійно піклувалася про їхнє здоров’я, а насамперед дбала про їх спасіння. Настоятелька сестра Марія Хабло згадувала: «Важко описати, скільки докладала старання, щоби схилити важко хворих до сповіді, до прийняття святих таїнств, і тверді серця розбивалися від її слів та щиро єдналися з Богом». Праця у Бохні була для сестри Марти місцем особливого страждання і очищення. Дбайливу опіку над кандидатом до священства із заздрощів сприйняли за можливий романс. Рознеслася плітка, що змінився її стан. У самій Бохні чимало мешканців сприйняли наклеп за правду. Однак Бог післав їй справжню захисницю в особі настоятельки с. Марії Хабло, котра через цей захист мало не поплатилася власним життям, коли наклепник, зорієнтувавшись, що вона розстроїла його наміри, спробував її вбити. Того ж 1900 року сестру Марту в Бохні двічі відвідав під час канікул вже досвідчений брат Ян Вєцкі, який навчався у Римі, був дияконом і готувався до священства. Перший раз на початку липня, їдучи на канікули до батьківського дому. Цю зустріч, після восьми років розлуки, супроводжували сльози радості. Сестра Марта раділа цим відвідинам. Не почув жодної скарги з приводу прикрощів, які вона переживала. Охоче розповідала про хворих, про їхнє поєднання з Богом, про заможного єврея, котрий перед смертю вирішив охреститися. Для неї це були важливі справи. Того літа підозра не була для неї єдиним стражданням. Наприкінці липня помер її брат Франциск. Майже після шести тижнів від похорону брата Франциска диякон Ян, повертаючись з канікул до Риму, знову відвідав її у Бохні. Тоді призналася братові, що бачила хрест, повний проміння, з якого Христос сказав їй: «Дочко, перенось усі страждання і хрести страждань, працюй для своїх, скоро заберу тебе до Себе. Твій брат Франциск є спасенний». Це запевнення повернуло внутрішній спокій як їй, так і братові. Франциск помер же, не прийнявши останніх таїнств, хоча того дуже прагнув. Цей випадок був тим більш прикрим, оскільки померлий за життя часто супроводжував священика зі св. Дарами до хворих. Христос об’явив також сестрі Марті стан душі диякона. Він мав вищу освіту, слухав лекції відомих римських професорів, мав двохрічну духовну формацію, але після кількагодинного контакту з сестрою переконався, що вона більш внутрішньо дозріла, ніж він. Пізніше у листах і розмовах ще багато разів виявляла йому про його внутрішній стан.
   Частина ІІ

4 липня 1902 року Сестра Марта прибула до Снятина (місцевості на східних рубежах Галичини, неподалік Чернівців в Україні), щоби там теж працювати серед хворих. Мала за плечима кількалітній досвід. Швидко сприйняли її як фахову, жертовну медсестру, на яку з довірою могли покластися лікарі. Сестра Марта знову потрапила до спільноти, де мала тезку – сестру Марту Бінку. Тому взяла собі ім’я Марта Марія, подвійне ім’я, бо в тій же спільноті бала також сестра Марія Адамчак. Вибране ім’я Марія стало віддзеркаленням її глибокого зв’язку з Христом, відданості передусім тому, що внутрішнє, Боже. Це прибране ім’я було теж виразом її глибокого зв’язку з Марією. Вона постійно пам’ятала про чудотворне оздоровлення за допомогою Матері Божої, яке мала у двохрічному віці. Протягом всього життя мала набожність до Пресвятої Діви Марії. Сестра Марта стверджувала, що Марія завжди відповідала на її прохання і була їй підтримкою в журбі.
У щоденній службі ставали наочними її особливі дари: пророцтво майбутнього, проникнення і читання в людських душах, надзвичайні випадки, наприклад, відновлення розбитої шибки на операційному столі, а насамперед дар дійового апостольства. Воно виявлялося зокрема в умінні підготувати до сповіді. Це служіння проявляла як серед хворих, так і тих, хто приходив до неї за порадою отця настоятеля в Підгайцях і в Снятині. Правдоподібно, це вміння Слугині Божої було пов’язане із даром проникнення і читання в людських душах. Сестра Марта мала теж особливий надприродний дар ефективного переконання євреїв про правдивість християнського вчення, про потребу прийняття святого хрещення і переміни життя, згідно з наукою на підставі Євангелії. Могло здаватися, що апостольська праця сестри Марти серед євреїв викличе до неї ненависть, помсту. Натомість було інакше, зокрема у Снятині. Єврейський рабин хоча і неохоче та з великим застереженням сприйняв допомогу сестри Марти, яка за відсутності лікаря склала і закріпила йому зламану ногу. Під час лікування спостерігав за її поведінкою, жертовною працею серед хворих, сумлінністю у виконанні своїх обов’язків, а після виходу з лікарні назвав її «Святою Сестрою зі Снятина».
Сестра Марта дуже любила своє покликання, і завжди з неї випромінювала радість і задоволення від виконаного серед хворих служіння. Усміхнена, повна терпеливості і незвичайної доброти вона несла полегшення не тільки страждаючого тілу, але й клопоталася про здоровий дух довірених її хворих. Вміла знайти час, щоби їх катехизувати, підготовляти до святих таїнств і надавали величезного значення спільної з ними молитви. Бувало, що до лікарняної каплиці приходило до сорока хворих, аби разом з нею брати участь у Хресній Дорозі. Володіла також незвичайним даром поєднання душ з Богом, в її відділенні ніхто не помирав без таїнства поєднання.
Навесні 1904 року у лікарні перебувала жінка, хвора на плямистий тиф. У травні після одужання повернулася додому. Після того, як вона пішла з лікарні замкнули ізолятор і очікували на команду, яка мала провести дезінфекцію. Тим часом через кілька днів з’явилися працівники з дезінфектором і попросили, щоби усі речі з ізолятора, що підлягали дезінфекції, винести поза межі лікарняних приміщень. Це мав здійснити найнятий до лікарні наглядач. Оскільки це був чоловік, який мав на утриманні зі своєї праці дружину і дитину, то сестра Марта виконала замість нього цю функцію, щоби він випадково не захворів. Вже наступного дня відчула ослаблення і температуру. Не зважаючи на лікарську допомогу і заступницькі молитви, після нетривалої хвороби відійшла до Бога, який нагородив її понад усе і якому все пожертвувала.
Її поховали на снятинському цвинтарі, поблизу каплички шанованого нею св. Йоана з Непомук.
Смерть сестри Марти вважається героїчною пожертвою з любові до ближнього. Вірні приходили до її могили, щоби надалі довіритися її опіці, щоби просити про допомогу і заступництво в Бога у різних своїх потребах, подібно до того, як вони це чинили за її життя. Вірили, що вона втішається небесною радістю і»буде зараджувати їхнім недолі, усіляким хворобам і бідам». З часом з’явилися перші підтвердження про отримані через її заступництво ласки. Тоді в Провінційному Архіві Сестер Милосердя у Кракові з’явився опис 270 ласк, отриманих через її заступництво.
Політичні події в Східній Галичині у першій половині ХХ століття були несприятливими для пам’яті про героїчне життя сестри Марти Вєцкої. У 1920 році довелося ліквідувати діяльність Сестер Милосердя у Снятині. Тогочасні трагічні події почасти відсунули інші справи подалі, однак не спроможні були стерти в пам’яті снятинян вартості життя і героїчної смерті сестри Марти.
Отець Каєтан Амарович так тоді писав:
«Від року 1923 до 1945 я був настоятелем парафії вірмено-католицького обряду в Снятині. Тоді зауважив, що вірні Снятина з великим пієтизмом розповідають про Сестру Марту Вєцку, Її могила добре доглянута, оздоблена квітами. Часто можна було зауважити на Її могилі групки людей, котрі молился, це були особи, які довірялися Її заступництву чи дякували за ласки, одержані через Її заступництво. Її могила постійно не лише прикрашена квітами, а й освітлена. Я сам вже тривалий час маю до Неї особливу набожність».
Не зміг перервати існуючий культ на могилі Сестри Марти також час другої світової війни. Навпаки, люди йшли до її могили шукати допомоги і порятунку, навіть наражаючись на небезпеку власного життя. Жителька Снятина згадує: «Люди гинули як від рук росіян, так і німців. Росіяни вбивали на місці або вивозили до Сибіру. Терен був дуже неспокійний. Постійно, що знаю з розповідей моїх найближчих, на гріб «матечки» усі ходили просити про допомогу».
У міжвоєнний період були встановлені нові кордони. Терени Східної Галичини зайняв Радянський Союз. Польське населення, яке там жило, внаслідок терору нової влади масово виїздило на захід Польщі разом із католицьким духовенством. Костели і церкви руйнують, перетворюють на склади, музеї, клуби. В таких умовах комуністичного режиму, що тривали майже 50 років, жили мешканці Снятина і околиць. Нині дивуємося, як у такій важкій ситуації, коли за кожне публічне виявлення католицької віри загрожували переслідування, культ Сестри Марти безперервно тривав. Не зважаючи на загрозливі наслідки, люди приходили до її могили.
Коли у 1945 році костел у Снятині перетворили на кузню, а до найближчого костелу в Чернівцях було 35 км, могила Сестри Марти набрала ще більшого значення. Вона стала не тільки осередком культу, але й замінювала храм. Читаємо про це у свідченнях людей:
«Костели були закриті, тому ми ходили на гріб сестри Марти, на цвинтар».
«Людям заборонялось ходити до костелу, до церкви, тому люди ходили на могилу Слугині Божої».
Культ привертав до могили також осіб православних. В околицях Снятина їх переважна більшість. Захоплені славою святості Сестри Марти, вони теж довіряли їй свої прохання. Отримуючи ласки, ставали ревними її шанувальниками. Православна жінка засвідчила: «Коли я переконалася, що вона справді допомагає, то не лише сама приходила до її могили, а й приводила всю родину».
Багато-хто не знав подробиць життя сестри Марти, проте одні другим прищепили дуже міцне переконання, що «сестра Марта допомагає».
Потрібно підкреслити певний незвичайно важливий аспект триваючого культу Сестри Марти. Біля її могили зажди збиралися люди різних національностей і віровизнань. Навіть можна ствердити, що це місце їх єднало. Тут ніколи не було розбрату і суперечок. Тут завжди відчувалася єдність перед Богом, що підкреслюють свідки: римо-католики, греко-католики і православні.
Період тривалого комуністичного режиму перешкоджав розповсюдженню інформації про триваючий культ Сестри Марти. Практично неможливим був перетин польсько-радянського кордону, а також встановлення будь-якого зв’язку зі Снятином. Утворення незалежної української держави відкрило нові горизонти. Після отримання дозволу на перетин польсько-українського кордону 27 квітня 1990 року виїхала до Снятина делегація, яка мала на меті встановити стан культу, що триває на могилі Сестри Марти. У залишеному тією місією протоколі члени комісії (два Отці Місіонери і дві Сестри Милосердя) підтвердили життєвість культу, зокрема в словах: «Біля могили моляться люди різних віросповідувань, приносячи сюди квіти, свічки та оздоблені вишивкою рушники».
Могила сестри Марти донині є єдиним місцем у Снятині, де представники різних віросповідувань і національностей зустрічаються на спільній молитві, де не має значення, хто є православним, греко-католиком чи римо-католиком. Життя Сестри Марти, подібно як нині її культ, мають безперечно екуменічний характер.
Цей неустанний культ на її могилі вплинув на початок канонізаційного процесу в червні 1997 року. Урочистість Беатифікації сестри Марти Вецкої в день 24 травня 2008 року у Львові увінчає істотний етап цього процесу. За рішенням Святішого Отця Бенедикта XVI цю урочистість очолить як делегат Апостольської Столиці кардинал Тарчізіо Бертоне.

Значення беатифікації Слугині Божої сестри Марти Вєцкої

Коротке життя цієї простої сестри несе з собою дуже актуальне в сучасній Церкві та світі послання, яке може бути для багатьох світлом і зміцненням на шляху до вічності. У свідченнях сучасних жителів Снятина часто повторюється ствердження, що біля могили сестри Марти нема сварок і суперечок, там усі відчувають себе дітьми одного Бога. Потрібно, щоби такий екуменізм і повна любові постава Слугині Божої була представлена всьому Божому людові.
Це тим більше важливо, що українське суспільство, а особливо виховані в дусі матеріалізму молодші люди у глибині душі тужать за трансцендентними поглядами. Часто не маючи відповідних зразків, вони часом дають себе легко заманити до усіляких сект, кількість яких в Україні тривожно зростає.
Комунізм знищив також прагнення і вміння посвяти себе для інших. Любов до ближнього не проголошувалося тут на кожен день; людей виховувалось на солдатів до бою. Тому приклад сестри Марти, яка не лише служила людям, а й спромоглася віддати власне життя задля врятування батька сім’ї, здається дуже актуальним і важливим.
Зматеріалізований світ, звернений до тимчасових статків, часто забуває про кінцеву мету людини, вічне життя. Багато людей відкладають на пізніше думку про смерть. Сестра Марта навпаки, завжди жила перспективою вічності. Свої щоденні обов’язки, страждання і пожертви чинила з думкою про неї. Змогла відмовитися від всякого матеріального добра заради допомоги іншим, принести їм радість. Часто мовила про смерть і дуже прагнула якнайшвидше поєднатися з Ісусом, своїм Небесним Обранцем.
Протягом останніх кількадесяти літ спостерігається відхід від жертовної турботи про хвору людину на користь дидактичних і виховних справ. Цей процес не обминув також монаших згромаджень, де зменшилося число покликань сестер, які трудяться в лікарнях, і навіть ті, які доглядають хворих, не завжди у властивий спосіб виконують свою місію. Приклад сестри Марти, яка все своє життя присвятила служінню хворим в різних лікарнях, може посприяти стримуванню такого тривожного явища та приділенню більшої уваги до цієї ділянки діяльності.
Існує чимало інституцій і товариств, члени яких здійснюють допомогу хворим, убогим, неповно справним чи літнім особам. На жаль, багато-хто забуває. Що людина – це не тільки тіло і його матеріальні потреби, але й безсмертна душа, котра вимагає не меншого піклування. Тому саме постать сестри Марти може стати для них натхненням до звернення більшої уваги на духовні потреби людини. Доглядаючи хворі тіла, водночас зараджувала потребам душі. В її відділенні жоден хворий не помирав без поєднання з Богом.
Не зважаючи на те, що після вступу до Згромадження, ніколи більше не була в батьківському домі, одначе любов, яку мала до батьків, братів і сестер, а також вдячність і повагу, що їх виявляла до них, можуть служити зразком і заохоченням до реалізації четвертої заповіді. Збережене листування свідчить, як дуже турбувалося про те, щоби родичі мали спокійну забезпечену старість в родинному домі, біля тих, кому присвятили все своє життя. Багатодітна, дружня сім’я Вецких – це в сучасному світі своєрідний голос протесту проти цивілізації смерті, страшним знаряддям якої стали евтаназія і аборти.
Євангельський радикалізм, яким жила щодня, а особливо вміння поєднання молитви з апостольською діяльністю можуть служити прикладом для кожної покликаної особи.
Сестра Марта здобувала святість день за днем, вірно виконуючи свої щоденні обов’язки, у всьому покладаючись на Божу волю і чинячи усе з любові до Ісуса. При цьому завжди сердечна і погідна залишила модель автентичного християнського життя, з якого може брати приклад кожний, хто прагне виграти своє земне життя для вічності.