Загальна аудієнція Папи (28.11.2007) Катехиза про св. Єфрема Сирійського
У середу, 28 листопада, в залі ім. Папи Павла VI в Ватикані, відбулася традиційна
загальна аудієнція Святішого Отця Венедикта XVI з вірними. Свою катехизу Папа розпочав,
навівши поширену думку, мовляв, християнство є європейською релігією, яка потім передала
європейську культуру в інші частини світу. Венедикт XVI спростував таку тезу, звернувши
увагу на те, що не лише коріння християнства знаходиться в Єрусалимі, у Старому Завіті,
в семітському світі, але й поширення християнства в перших століттях відбувалося однаковою
мірою як на Заході, у греко-латинському середовищі, де сформувалося християнство,
яке згодом створило європейську культуру, так і на Сході, аж до Персії та Індії, формуючись
у відмінній культурі, з власним виявленням і культурною ідентичністю.
Венедикт
XVI пригадав, що минулої середи з метою показати цей різний вияв єдиної християнської
віри, він говорив про сирійського християнського письменника Афраата, представника
маловідомої нам форми християнства. «Йдучи в тому ж напрямку, сьогодні хочу говорити
про св. Єфрема Сирійського, що був найвидатнішим представником сирійськомовного християнства»,
– сказав Папа.
Єфрем народився приблизно в 306 році в християнській сім’ї,
в м. Нізібіс (сьогодні це турецьке місто Нусайбін недалеко від границі Сирії). Разом
з місцевим єпископом Яковом він заснував богословську школу Нізібісу. У 363 році це
місто було завойоване персами, тому св. Єфрем переїхав до Едесси, де продовжував свою
проповідницьку діяльність, і де помер у 373 році, заразившись, доглядаючи хворих на
чуму.
Немає певних відомостей про те, чи був він монахом, але відомо, що все
своє життя залишався дияконом, живучи в убожестві та дівстві, що було вираженням тогочасної
християнської ідентичності, що ґрунтувалася на вірі, на надії, що дозволяє жити в
убогості і чистоті у цьому світі, віддаючи все в Божі руки, і на любові, аж до пожертвування
самим собою, допомагаючи хворим.
Святий Єфрем залишив нам велику богословську
спадщину, особливістю якої є стиль, в якому теологія поєднується з поезією, внаслідок
чого його твори стали літургійними. Він був також великим композитором і автором християнських
гімнів. Щоб показати це багатство, Венедикт XVI запропонував деякі гімни св. Єфрема,
один з яких, з огляду на відповідний час, присвячений Різдву, а другий – про праотця
Адама і таємницю Пресвятої Євхаристії, а інший – про перлину, як символ краси і багатства
дару віри.
«Постать св. Єфрема, хоча така далека і належить до іншої культури,
є нам близькою і актуальною у житті різних християнських Церков. – Зазначив Венедикт
XVI. – Ми відкриваємо його, по-перше, як богослова, який, виходячи із Святого Письма,
поетично роздумує над таємницею відкуплення людини, здійсненого Христом, Воплоченим
Божим Словом». Своїм поетичним творам та гімнам св. Єфрем надає дидактичного і катехитичного
характеру. І саме тому, що вони є придатними для літургійного співу, з їх допомогою
він намагався переказувати правди віри з нагоди християнських свят. Святіший Отець
підкреслив, що цей катехитичний метод виявився надзвичайно ефективним у християнській
спільноті того часу.
Важливими є роздуми св. Єфрема про Бога-Творця. Він навчав,
що сотворений світ свідчить про Бога так само, як і Біблія, а людина, вживаючи свою
свободу в помилковий спосіб, руйнує порядок всесвіту. Св. Єфрем також підкреслював
гідність жінки, високо піднесену перебуванням Христа в лоні Діви Марії.
Завершуючи
свою катехизу, Венедикт XVI звернув увагу на те, що св. Єфрем до кінця свого життя
залишився дияконом, тобто служителем, як літургійного культу, так і любові до Христа,
якого оспівував, і до ближніх, яких провадив до пізнання Божих правд.