Загальна аудієнція з Святішим Отцем
24 жовтня 2007

Продовжуючи цикл повчань про великих вчителів Церкви перших століть християнстваа, у середу, 24 жовтня, під час традиційної Загальної аудієнції, Папа Венедикт XVI присвятив своє повчання постаті святого Амброзія, єпископа Мілану, який закінчив свій життєвий шлях 4 квітня 397 року.

Святіший Отець розпочав свою катехизу розповіддю про відхід до вічності святого Амброзія, звернувши увагу на те, що ця подія відбулася у переддень Великої Суботи, коли побожний єпископ молився на смертному ложі, розвівши руки у формі хреста. «Тієї Великої П’ятниці 397 року розпростерті руки вмираючого Амброзія виражали його містичну участь у смерті й воскресінні Господа. Це було його останнім повчанням: у мовчанні слів він продовжував говорити свідченням життя», – зазначив Венедикт XVI.

Амброзій народився приблизно 340 року в християнській родині. Здобувши в Римі добру освіту, у 370 році був призначений губернатором провінцій Емілія і Ліґурія на півночі Італії, з осідком у Мілані, який того часу був свідком боротьби між єретиками аріанами та правовірними християнами. Коли, після смерті єпископа Авксентія, молодий управитель намагався примирити ворогуючі табори, народ проголосив його єпископом Мілану, хоча він на той час лише готувався до прийняття Святої Тайни Хрищення.

Будучи в той час на високих урядових посадах, здобувши добру тогочасну світську освіту, молодий Амброзій був, однак, недостатньо приготованим у знанні Святого Письма, а тому відразу взявся до навчання. Він навчився біблійних знань з творів Орігена, перенісши, таким чином, до латинської традиції, запропоноване цим християнським письменником, молитовне роздумування над Святим Письмом, відоме на Заході як Lectio divina. Усі проповіді та твори святого Амброзія випливають з молитовного слухання Божого Слова.

Далі Святіший Отець Венедикт XVI звернув увагу на те, що особисте свідчення і зразковий приклад християнської спільноти є передумовами ефективного проповідування. У творі святого Августина «Сповідь» знаходимо визнання автора, що його серце зворушили не так гарні проповіді єпископа Амброзія, як, передовсім, свідчення міланської церкви, яка молилася і співала, немов одне тіло, в той час, коли у 386 році імператор намагався відібрати храм, щоб передати його аріанам. І саме з життя і прикладу святого Амброзія святий Августин навчився проповідувати.

Розгортаючи далі тему нероздільності між катехизою та життєвим свідченням, Венедикт XVІ наголосив на тому, що той, хто навчає віри, не має права зважитися на те, щоб викладати цю доктрину так, немовби виконуючи якусь професію. «Він повинен бути як улюблений учень, який схилив свою голову на серце Вчителя, і звідти зачерпнув спосіб мислення, говорення, діяння. Врешті, справжній учень це той, який звіщає Євангеліє в найбільш вірогідний і ефективний спосіб», – наголосив Святіший Отець.

«Як і святий Апостол Іван, святий Амброзій, який ніколи не втомлювався повторювати: «Omnia Christus est nobis! – Христос усім для нас!» – є справжнім свідком Господнім. Його словами, повними любові до Ісуса, завершуємо нашу катехизу: «Христос усім для нас! Якщо хочеш вилікувати рану, Він є лікарем; якщо тебе палить гарячка, Він є джерелом; якщо тебе пригнічує беззаконня, Він є справедливістю; коли потребуєш допомоги, Він є силою, якщо боїшся смерті, Він є життям; коли прагнеш до неба, Він – дорога, якщо перебуваєш в темряві, Він є світлом… Спробуйте і подивіться, який добрий Господь, блаженна людина, яка на нього уповає!» – цими словами Венедикт XVI закінчив свою катезизу під час Загальної аудієнції у середу, 24 жовтня, а далі він підсумував своє повчання французькою, англійською, німецькою, іспанською мовами, вітаючи, одночасно, прочан, які ними розмовляють, а також привітав рідними мовами інших прочан, зокрема з ряду слов’янських країн.

Зустріч Венедикта XVI з вірними закінчилася спільним проказуванням молитви «Отче наш» латинською мовою, після чого Папа уділив присутнім своє апостольське благословення.