"ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ЩОДО ДЕЯКИХ АСПЕКТІВ, ЯКІ СТОСУЮТЬСЯ ВІРОВЧЕННЯ ПРО ЦЕРКВУ"

10 липня 2007 року Священна Конґреґація віровчення оприлюднила документ під назвою «Відповіді на питання, які стосуються деяких аспектів доктрини про Церкву». Пропонуємо Вашій увазі переклад (неофіційний) цього документу:

*****
ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ЩОДО ДЕЯКИХ АСПЕКТІВ, ЯКІ СТОСУЮТЬСЯ ВІРОВЧЕННЯ ПРО ЦЕРКВУ

ВСТУП

Другий Ватиканський Собор завдяки догматичній Конституції Lumen Gentium, та Декретам про Екуменізм (Unitatis redintegratiо) і про Східні Церкви (Orientalium Ecclesiarum) зробив значний внесок у оновлення католицької еклезіології. Також і Вселенські Архиєреї, у свою чергу, намагалися поглибити це вчення і подати вказівки щодо впровадження його в життя: так зробив Павло VI в Енцикліці Ecclesiam suam (1964) та Іван Павло ІІ в Енцикліці Ut unum sint (1995).

Подальші досліницькі зусилля богословів, які базуються на цих документах, і які мають на меті все краще пояснити різні аспекти еклезіології, знайшли своє втілення у численних творах на дану тему. Дана тематика, і насправді, виявилась дуже плідною, хоча іноді виникала необхідність краще пояснити деякі питання, або вдаватися до пригадувань, так як це було, наприклад, у Декларації Mysterium Ecclesiae (1973), у Посланні до Єпископів Католицької Церкви Communionis notio (1992) та у Декларації Dominus Iesus (2000) – всі вони видані Конгрегацією Віровчення.

Великий обсяг даного аргументу та новизна багатьох тем і надалі спонукають до богословських роздумів, даючи поштовх для появи нових внесків, які іноді трактуються помилково. Це породжує непорозуміння та сумніви. Деякі з них взяла до уваги Конгрегація Віровчення. Дана Конгрегація бажає дати свою відповідь на дану проблему, з точки зору віровчення католицької Церкви, пояснюючи справжнє значення деяких висловів еклезіологічного характеру, яким загрожує хибне розуміння під час богословської дискусії.

ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ

Перше запитання: Чи Другий Ватиканський Собор змінив попередню доктрину Церкви?

 
Відповідь: Другий Ватиканський Собор не бажав змінювати цю доктрину і не змінив її, він мав на меті розвинути, поглибити і докладніше її пояснити.

Саме про це з великою ясністю говорив Папа Іван XXIII на початку Собору[1]. Папа Павло VI, під час проголошення Конституції Lumen Gentium, підтвердив це наступними словами: «Найкращий коментар, який можемо тут зробити, це ствердити, що проголошення цієї Конституції насправді нічого не міняє у традиційному віровченні. Те, чого бажав Христос, бажаємо і ми. Те, чого Церква навчала протягом тисячоліть, того навчаємо і ми. Різниця тільки в тому, що сьогодні ми подаємо як вчення те, чим Церква раніше просто жила. Те, що раніше було предметом роздумів, дискусій і, частково, протиріч, сьогодні знаходить своє вираження у чітко сформулюваному вченні»[2]. Єпископи постійно наголошували на важливості цього наміру і намагалися впроваджувати його в життя.

Друге запитання: Як потрібно сприймати вислів про те, що Христова Церква перебуває (subsistit in) в Католицькій Церкві?

 
Відповідь: Христос «заснував на землі» єдину Церкву і встановив її як «видиму громаду і духовну спільноту»[3], яка існувала та існуватиме завжди, від свого початку та протягом історії, та в якій залишилися і залишаться всі елементи, встановлені Христом [4]. «Такою є єдина Христова Церква, яку визнаємо у Символі Віри як єдину, святу і апостольську (...). Ця Церква, встановлена у цьому світі і впорядкована як спільнота, перебуває (subsistit in) в Католицькій Церкві, під проводом наступника Святого Апостола Петра і єпископів, що з ним у сопричасті»[5].

У догматичній Конституції Lumen Gentium 8 слово «перебуває» вказує на безперервну історичну тривалість та на постійність всіх елементів, встановлених Христом у Католицькій Церкві, у якій дійсно присутня Христова Церква на цій землі.

Згідно з католицьким віровченням, можна з повним правом стверджувати, що Христова Церква, є присутня і діє у Церквах та в церковних спільнотах, які ще не перебувають у повному сопричасті з Католицькою Церквою, завдяки елементам освячення і правди, які в них присутні. Слово ж «перебуває» можна вживати тільки щодо Католицької Церкви, тому що воно вказує на ознаку єдиності, яку визнаємо у Символі Віри (вірю в «єдину»); і ця «єдина» Церква перебуває в Католицькій Церкві.

Третє запитання: Чому вживається слово «перебуває» (subsistit in), а не просто «є»?

 
Відповідь: Використання цього слова, яке вказує на повну ідентичність Христової Церкви з Католицькою Церквою, не змінює доктрину Церкви. Його застосування пояснюється тим, що воно ясно виражає ту правду, що поза Церквою «існують численні елементи освячення та істини», «які, як властиві дари Христової Церкви, спонукають всіх до католицької єдності»[6].

«Тому самі ці відокремлені Церкви та спільноти, навіть якщо вони, як ми вважаємо, і мають вади, все ж таки в таїнстві спасіння не позбавлені свого значення та ваги. Тому що Дух Христа не відмовляється використовувати їх як засоби спасіння, сила яких походить від самої повноти благодаті та істини, дорученої Католицькій Церкві»[7].

Четверте запитання: Чому Другий Ватиканський Собор вживає назву «Церква» щодо Східних Церков, які не перебувають у повній єдності з Католицькою Церквою?

 
Відповідь: Собор бажав зберегти традиційну назву. «Оскільки ці Церкви, незважаючи на їхню відокремленість, зберігають правдиві Святі Тайни і передусім, через апостольське наступництво, Святі Тайни Священства і Євхаристії, завдяки яким вони до сьогодні перебувають у тісній злуці з нами»[8], вони заслуговують на титул «помісних або місцевих Церков»[9] і їх називають Церквами-сестрами помісних Католицьких Церков.

«Тому, через відправу Господньої Євхаристії, Божа Церква розбудовується і зростає у цих окремих Церквах» [10]. Але, оскільки, єдність з католицькою Церквою, видимим головою якої є єпископ Риму і наступник Апостола Петра, не є тільки окремим зовнішнім додатком до помісної Церкви, а вважається одним з її найсуттєвіших внутрішніх елементів, помісна Церква тих, шанованих ними, християнських громад терпить, все-таки, нестачу.

З іншого боку, внаслідок розколу між християнами, католицька універсальність, властива Церкві, якою провадить Наступник Святого Апостола Петра і єпископи у сопричасті з ним, наштовхується на перешкоду на шляху до своєї повної реалізації в історії.

П’яте запитання: Чому документи Собору і пізніші тексти Вчительського уряду не називають «Церквами» християнські спільноти, засновані під час Реформи 16-го століття?

 
Відповідь: Тому що, згідно католицького віровчення, ці Спільноти не мають апостольського наступництва у Святій Тайні Священства, і тому їм не вистачає суттєвого елементу для того, щоб називатися Церквами. Згадані церковні спільноти, які, передусім через відсутність священства, не зберегли первинну і цілковиту сутність Євхаристійного Таїнства, згідно католицького віровчення, не можуть називатися «Церквами» в повному значенні цього слова [11].

*********

[1] Іван XXIII, Промова від 11 жовтня 1962: «...Собор... має на меті передати католицьке віровчення чистим і цілісним, без будь-яких змін ... Але в наш час необхідно, щоб все християнське віровчення, у всій його цілісності було прийняте всіма з новим запалом, ясністю та спокоєм. Необхідно, щоб всі ті, хто має християнський, католицький і апостольський дух, зробили крок вперед в напрямку глибшого та докладнішого розуміння того самого віровчення... Це стале і незмінне віровчення, якому належиться послух у вірі, потрібно досліджувати і пояснювати в той спосіб, який відповідає вимогам нашого часу. Одна річ – це сутність спадщини віри, тобто тих правд, які містяться у нашій шанованій доктрині, а інша річ – це спосіб, в який ці правди проголошуємо, але завжди в тому самому розумінні і з тим самим значенням».
[2] Павло VI, Промова від 21 листопада 1964.
[3]Пор. Другий Ватиканський Собор, Догм. Конст. Lumen Gentium, 8.1.
[4]Пор. Другий Ватиканський Собор, Декр. Unitatis redintegratio, 3.2; 3.4; 3.5; 4.6.
[5] Другий Ватиканський Собор, Догм. Конст. Lumen Gentium, 8.2.
[6] Другий Ватиканський Собор, Догм. Конст. Lumen Gentium, 8.2.
[7] Другий Ватиканський Собор, Декр. Unitatis redintegratio, 3.4.
[8] Другий Ватиканський Собор, Декр. Unitatis redintegratio, 15.3.
[9] Другий Ватиканський Собор, Декр. Unitatis redintegratio, 14.1.
[10]Другий Ватиканський Собор, Декр. Unitatis redintegratio, 15.1.
[11] Пор. Конгрегація Віровчення, Dominus Iesus, 17.2.