2006-10-15 09:39:26

Канонізація 4-х блаженних Католицької Церкви: єпископа Рафаеля Гуізара Валенсія, священика Філіппа Змальдоне, сестри Рози Венеріні та сестри Теодори Гверін (15.10.06.)


Сьогодні, о 10:00 годині ранку місцевого часу, на Площі Святого Петра, що у Ватикані, Святіший Отець Венедикт XVI очолив відправу Святої Літургії, під час якої відбулася канонізація 4-х блаженних: єпископа Рафаеля Гуізара Валенсія, священика Філіппа Змальдоне, сестри Рози Венеріні та сестри Теодори Гверін. Обряд канонізації під час урочистої Служби Божої здійснив Папа Венедикт XVI.

Пропонуємо вашій увазі біографію нових святих Католицької Церкви.

Рафаель Гуізар Валенсія

Рафаель Гуізар народився 26 квітня 1878 року у мексиканському містечку Котіжа. Тут він навчався у початковій школі а потім у школі отців єзуїтів. 1894 року Рафаель вступив до єпархіальної семінарії міста Замора, після закінчення якої отримав священичі свячення. Йому тоді було 23 роки.


Відразу після освячення молодому священику доручили супроводжувати єпископа міста Замора Хосе Марія Казарес під час його пасторальних візитацій. Саме від нього отець Рафаель навчився перетворювати кожну пасторальну візитацію у місію.
Пізніше Рафаель Гуізар стає духівником семінарії міста Замора і каноніком Катедрального собору. Завдяки цим призначенням молодий священик розгортає широку місійну діяльність, до якої залучає вихованців семінарії і навчає їх мистецтву (проповідувати) апостоляту.

Місії цього ревного священика відрізнялися любов’ю до Бога і до Євхаристійного Ісуса, а також набожністю до Пречистої Діви Марії. У всіх місцях, які відвідував отець Гуйзар, він проповідував доктрину Церкви, користуючись катехизмом, який написав сам для простих людей.


Основною метою життя отця Рафаеля Гуізара полягало у здобуванні душ для Бога. Цього він досягав завдяки численним місіям, які провадив не тільки у Мексиці, а й за її межами (у Кубі, Гватемалі, Колумбії і на Півдні США). Крім того, під час мексиканської революції 1910 року він повністю віддавався ділам милосердя і уділяв Святі Тайни тяжкохворим і
помираючим.


Отець Рафаель Гуізар був де-кілька раз висланий із своєї країни, але і на засланні продовжував проповідувати Боже Слово і заступатися за покривджених.
1919 року під час заслання у Кубі отець Рафаель Гуізар був освяченій на єпископа. Відразу після прибуття у свою єпархію Веракруз Монсеньойр Рафаель Гуізар відзначився надзвичайною ревністю у проповідуванні і великим милосердям до людей, які незадовго перед тим пережили страшний землетрус.


Внаслідок релігійних переслідувань у Мексиці, особливо в тій частині, де знаходилась єпархія Веракруз, монсеньойр Рафаель Гуізар зазнав багато терпінь, він змушений був переносити наклепи, утиски, заслання і голод.


Знесилений різними хворобами, монсеньойр Рафаель Гуізар помер 6 січня 1938 року у Мехіко.


Слава про його святість поширилася по всій Мексиці і в тих країнах, де він проповідував. Завдяки його посередництву здійснилося багато чуд, особливо це чудесні оздоровлення і допомога у важких обставинах бідності.



Філіппо Змальдоне

Філіппо Змальдоне народився в Неаполі 27 липня 1848 року у бідній і побожній сім’ї. Вже в ранньому віці він почав відвідувати спільноти Св. Альфонса Лігуорі а пізніше присвятив себе допомозі глухонімим під проводом Дон Лоренцо Апічелла. У 23 роки Філіппо Змальдоне став священиком і з ревністю почав викладати катехизм, відвідувати хворих у лікарнях і у приватних помешканнях. Філіпо Змальдоне, бажаючи надати повного змісту соєму священичому покликанню, планував вирушити на місію в іншу країну. Але його сповідник порадив йому залишитися в Наполі і продовжувати душпстирську діяльність серед глухонімих.


Влітку 1884 року у Неаполі поширилася страшна епідемія холери, тяжко захворів і Дон Філіппо, але видужав завдяки посередництву Матері Божої, в якої просив допомоги.


Дон Філіппо був одним з ініціаторів відкриття інтернату для глухонімих у місті Лече. Він підготував молодих побожних осіб для праці в інтернаті, для яких написав Правила. Таким чином Дон Філіппо став засновником нового Згромадження, члени якого посвячували себе служінню глухонімим.


У місті Лече отця Філіппо шанували не тільки як чудового виховника глухонімих і засновника монашого Згромадження, але і як ревного священика. Він був побожним і покірним, щирим і люб’язним до своїх глухонімих, які називали його батьком.


Дон Філіппо Змальдоне помер 4 червня 1923 року. Через численні свідчення про його святість було розпочато процес беатифікації і 1996 року Папа Іван Павло ІІ проголосив його блаженним. Сьогодні Папа Венедикт XVI зачислив його до лику святих.


Роза Венеріні

Роза Венеріні народилася в італійському місті Вітербо 9 лютого 1656 року. Батько її був лікарем, а мати походила з благородної сім’ї.

Обдарована надзвичайним розумом і чутливістю, Роза, як і всі інші молоді жінки її часу, мала перед собою дві можливості: або подружжя, або клявзура. Але вона відчувала потребу знайти інший шлях, який дозволив би їй служити суспільству і Церкві. На той час вона ще не знала, яким чином це могло б здійснитися.


У 24 роки Роза втратила батька, матір і одного з братів, тому залишилася жити сама з братом Ораціо. З нагоди смерті своїх рідних Роза почала запрошувати до свого дому сусідських дівчат і жінок на спільну молитву на Вервиці. Познайомившись з ними ближче, її вразила економічна, культурна і моральна вбогість тих дочок простого народу. З часом вона зрозуміла, що Господь кликав посвятитися саме освіті і християнському вихованню молоді.


Після довгих роздумувань Роза залишила батьківський будинок і з благословенням місцевого єпископа відкрила у Вітербо свою першу жіночу школу у невеличкому будинку, який винаймала. Умови були дуже прості, але сама ідея духовного виховання і здорової емансипації жінки була в той час зовсім новою.


Невдовзі успіх школи став відомий поза межами єпархії Вітербо. Єпископ міста Монтеф’ясконе запрошує Розу Венеріні до своєї єпархії, де вона за два роки засновує десятки шкіл.


У 1713 році вона засновує школу у Римі, а два роки після того цю школу відвідує Папа Климентій XI. «Завдяки цим школам ви освятите Рим» - такими словами Святіший Отець оцінив діяльність школи. Папа Климентій XI сприяв відкриттю нових шкіл Рози Венеріні. Від того часу для Рози Венеріні розпочався період безперервної діяльності. Її запрошували єпископи, кардинали і дворянство засновувати школи в різних містах і селищах Центральної Італії.


Роза Венеріні померла у Римі 7 травня 1728 року у віці 72 років.
Сьогодні сестри Згромадження, яке започаткувала Роза Венеріні, продовжують її справу у багатьох країнах чотирьох континентів: Європи, Азії Африки і Америки.
чительки

Духовність Рози Венеріні одночасно проста і сильна. Проста через те, що в її житті не було надзвичайних подій; сильна тому, що Роза Венеріні залишалася завжди вірною Богові, своїм християнським обов’язкам і своєму покликанню Вчительки життя і молитви.



Теодора Гверін

Теодора Гверін, в миру Анна Тереза, народилася 2 жовтня 1798 року у Франції, у місті Етабль. Вже у десятирічному віці Анна Тереза відчула в собі бажання посвятитися Богові. Через обставини у сім’ї вона змушена була відкласти вступ до монастиря. У віці 25 років Анна Тереза змогла здійснити свою мрію: вона вступила до новіціату сестер Божого Провидіння. У 1825 році Анна Тереза склала тимчасові обіти і отримала монаше ім’я сестра Теодора.


Завдяки надзвичайним здібностям як виховниці і апостолки сестру Теодору призначають настоятелькою дому у місті Сан Аубін, де сестри мали важливу і важку місію в набіднішому кварталі міста. У 1840 році мати Теодору з п’ятьма сестрами посилають працювати у Вісенс (США). Після прибуття у єпархію сестер відправляють у Сан Мері оф зе Вуд (Saint Mary-of-the-Wood) - пустинну і дику місцевість, де люди жили в умовах надзвичайної бідності.


На цій гористій і землі, вкритій лісами, Мати Теодора із своїми сестрами збудувала дім для монастиря і школу. Перші труднощі сестри відчули під час зими, коли холодні вітри Півночі зруйнували їхню домівку. Сестри часто терпіли від голоду і хворіб. Але незважаючи на все, вони зуміли збдувати маленьку каплицю і відчували підтримку через присутність Євхаристійного Ісуса в їхній убогій хаті.


Для того щоб знаходити пораду і підтримку в своїй місії Мати Теодора покладається на Божественне Провидіння і на віру. У своєму листі до Франції вона писала: «Ми надіємось на Боже Провидіння, яке опікувалося нами до цього часу і якимось чином допоможе у наших майбутніх потребах».


Після багатьох труднощів, пов’язаних з конфліктом з місцевим єпископом, Мати Теодора повертається до Франції для того, щоб збирати пожертви і щоб просити поради в настоятельки про подальшу діяльність.


Генеральна рада вирішує повністю відокремити Місію в Америці від Згромадження у Франції. Таким чином Мати Теодора мимоволі стає генеральною настоятелькою і засновницею нового Згромадження під назвою Сестри Божого Провидіння Сан Мері оф зе Вуд (Saint Mary-of-the-Wood). Повернувшись до Америки, Мати Теодора надалі змушена була терпіти через конфлікт з місцевим єпископом, який позбавив її обов’язків настоятельки і звільнив її від обітів. Після звільнення єпископа Мати Теодора змогла продовжувати свою місію, в якій проявлялось все її духовне багатство, і займатися вихованням сестер.


Мати Теодора відійшла у вічність 14 травня 1856 року.
Святість Матері Теодори була очевидною для осіб, які її знали. Вона мала здатність виявляти в кожній людині найкращі риси і допомагала їм досягати неможливого. Її основною чеснотою була любов: любов до Бога до людей, яким служила, до сестер Божественного Провидінні і до Церкви.








All the contents on this site are copyrighted ©.