Звернення Блаженнішого Любомира Гузара, Глави УГКЦ, з приводу відзначення 60-ї річниці Львівського псевдособору

Це звернення, опубліковане прес-службою УГКЦ, буде прочитане усіма душпастирями Української Греко-Католицької Церкви під час Святої Літургії 12 березня 2006 року Божого, у першу неділю Великого посту за юліанським календарем.


"Київ, 7 березня 2006 року

Слово Блаженнішого Любомира до вірних Української Греко-Католицької Церкви з приводу відзначення 60-ї річниці Львівського псевдособору

Дорогі у Христі!


Шістдесят років тому, у першу неділю Великого посту, в Архикатедральному соборі Святого Юра відбулося зібрання – псевдособор, - організатори якого мали на меті ліквідувати нашу Українську Греко-Католицьку Церкву. Провівши ретельну підготовку, силові органи з наказу Сталіна примусили певну кількість греко-католицьких священиків „добровільно” заявити, що вони назавжди відрікаються від єдності з Апостольською Столицею, наступником святого Петра, і пристають до Московського патріархату. Це засідання було проведено із значними порушеннями норм церковного права: жоден єпископ Української Греко-Католицької Церкви, а тим більше Митрополит, не давав благословення на собор і участі в ньому не брав (всі владики в той час були ув'язнені). Те, що зібрання 1946 року було нелегітимним і суперечило волі нашого народу, невдовзі стало очевидним, бо наша Церква, хоч була позбавлена всіх своїх зовнішніх прикмет і зазнала непоправних втрат через розправу над великою кількістю духовенства і мирян, продовжувала діяти в підпіллі, аж до кінця 80-х років, коли знову могла заявити про своє існування.


Дорогі владики, священики, монахи і монахині та миряни, багато із Вас були учасниками того катакомбного існування, що нагадувало часи римського переслідування перших християн дві тисячі років тому. Сьогодні хочу щиро подякувати Вам за те, що Ви були вірними своєму релігійному переконанню і не дали себе ані одурити, ані звести на поганий шлях. Крім того, закликаю Вас усіх вшанувати ісповідників та мучеників нашої Церкви, відомих і невідомих нам поіменно, які віддали своє життя за віру. Хоча та наша людська шана є дуже слабким відблиском нагороди, яку Господь Бог дає своїм вірним дітям, складімо їм свої людські подяку і визнання.


Сьогодні ми ставимо собі запитання: як вдалося нашій Церкві пережити те лихоліття? Було б зухвало однозначно стверджувати, що цього ми досягли через наші людські зусилля. Наша Церква встояла завдяки подвійному дару Божої благодаті: перший дар – це любов до Бога, до правди, до рідної Церкви, а другий – це братня любов, взаємні довір'я і підтримка. У цьому, дорогі у Христі, - запорука нашого дальшого існування та зростання нашої Церкви. Це є та велика наука, що її залишили нам переслідувані діди й батьки, які зуміли в обставинах гонінь зберегти рідну Церкву, - зберегти свою духовність.


Наше завдання сьогодні – бути вірними Божій правді і жити як діти Бога, в любові й пошані одне до одного, з'єднані між собою та злучені зі своїм Небесним Отцем згідно зі словом Ісуса Христа: „Я виноградина, а ви гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, - той плід приноситиме щедро” (Ів. 15, 5). Господові, який рятував нас у таких критичних часах і тим самим навчив нас, як маємо поводитися сьогодні й завжди, заспіваймо великий гімн правди й слави та складімо сердечну подяку!


Благословення Господнє на Вас!


+ ЛЮБОМИР



http://www.ugcc.org.ua/ukr/documents/appeal2006/psevdosobor/