Лист Святішого Отця Венедикта XVI Блаженнішому Любомирові

з приводу Львівського псевдособору 1946 року,
прочитаний під час Божественної Літургії у соборі св. Юра у Львові 8 березня 2006 р.

Блаженнішому Любомирові кардиналу Гузару
Верховному Архиєпископові Києво-Галицькому

«Хто є спраглий, нехай прийде до мене і п'є, хто вірує в мене, - як каже Писання, - ріки води живої потечуть з його нутра» (Ів. 7, 37-38). Ці Господні слова лунають у моєму серці, коли я думаю про Українську Греко-Католицьку Церкву, яка готується до відзначення сумнозвісних подій, свідком яких став собор Святого Юра у Львові на початку березня шістдесят років тому. Незважаючи на те, що українці, які вірували у Христа, були переслідувані, гнані, позбавлені своїх пастирів нелюдським державним ідеологічним апаратом, вони залишилися вірні духовній спадщині Володимира і Ольги. Хрещення, що вони його прийняли, як висловився наш улюблений Іван Павло II в Апостольському листі «Euntes in mundum», проявило себе як «вирішальний елемент людського і культурного прогресу, який має таке важливе значення для існування і розвитку кожної нації і кожної держави» (№ 5). На жаль, в ці сумні дні березня 1946 року групка церковників, зібраних на псевдосиноді, присвоїла собі право представляти Церкву, вчинивши важкий злочин проти церковної єдності. Після цього посилилося насилля супроти тих, які залишилися вірні єдності з єпископом Риму, що і зумовило дальші терпіння і змусило Церкву піти в підпілля. Але не зважаючи на невимовні страждання і випробування, Боже Провидіння не дозволило зникнути тій спільноті, яка протягом століть вважалася законною і живою складовою частиною ідентичності українського народу. Греко-католицька Церква власним прикладом продовжувала свідчити, що Христова Церква є єдиною, святою, соборною і апостольською.

Спільнота, довірена пастирській опіці реорганізованої греко-католицької ієрархії в Україні, спогадуючи шістдесяту річниці цих подій, має знайти в них стимул для того, щоби поглибити свій тісний і переконливий зв'язок з наступником апостола Петра. З цієї Церкви, очищеної переслідуваннями, потекли ріки води живої не тільки для українських католиків, але і для всієї католицької Церкви, розсіяної у світі. Триваючи у своїй дорозі віри, день за днем, в сопричасті з наступниками апостолів, видима єдність яких є запевнена Наступником Петра, українська католицька спільнота змогла зберегти живу і святу Традицію у її повноті. Для того, щоби цей дорогоцінний скарб Передання («PARADOSIS») зберіг все своє багатство, важливим є запевнити присутність двох великих складових єдиної традиції - латинську і східну - оскільки кожну з них змогла представити Україна у різноманітті їхніх історичних проявів. Місія, довірена Греко-Католицькій Церкві в повному сопричасті з Петром, є подвійною: її завданням, з одного боку, є у видимий спосіб зберігати у католицькій Церкві східну традицію; з другого боку - сприяти зустрічі різних традицій, засвідчуючи при цьому не лише їхню співвідповідність, але і глибоку єдність у різноманітності.

Високодостойний брате, молюся, щоби ця річниця стала «благанням до Духа Утішителя, щоби зростив все, що сприяє єдності і дав мужність і силу, тим, які працюють в цьому благословенному ділі Божому, - як читаємо в напрямних соборового декрету Unitatis redintegratio. - Це є благанням про отримання дару братньої любові, прощення провин і несправедливостей пережитих в історії», як висловився блаженної пам'яті Іван Павло II у своєму апостольському листі «Ось зближається» (№ 11). Духовно єднаюся з вами в благодаренні, яке возноситься у свідомості спільного завдання бути покірним наказові Христа: «Ut unum sint» (щоб всі були одно). Взиваю до Марії Богородиці і стількох мучеників, які є окрасою Вашої спільноти і, як знак мого постійного почуття любові і пам'яті, від серця уділяю вам, єпископам, священикам, монахам і монахиням і вірним Української Греко-Католицької Церкви, особливе Апостольське Благословення.

Дано у Ватикані,22 лютого 2006 року

У день Престолу св. апостола Петра

Венедикт XVI, Папа Римський