Папа Франциск про дбання про спільний дім (38)

Знайомлячись із шостим, заключним, розділом енцикліки «Laudato si’» (Славен будь), який називається «Екологічні виховання та духовність», попереднього разу ми читали про необхідність екологічного навернення. Далі, у світлі того, що «християнська духовність пропонує альтернативний спосіб розуміння якості життя та заохочує до пророчого й споглядального стилю життя, здатного до глибокої радості без одержимості споживацтвом», Папа ділиться думками про «Радість і мир».

За його словами, дуже важливо засвоїти давню мудрість, «присутню в різних релігійних традиціях», як також у Біблії. Ця мудрість полягає у тому, що «менше означає більше». «У дійсності, – пояснює він, – постійне нагромаджування можливостей споживання розпорошує серце та заважає цінувати кожну річ і кожну мить. Навпаки, спокійна присутність перед кожною дійсністю, якою б незначною вона б не була, відкриває нам набагато більше можливостей зрозуміння та особистої самореалізації».

Святіший Отець пригадує, що християнська духовність пропонує нам поміркованість та здатність вдовольнятися малим, що означає «повернення до простоти, яка дає змогу зупинитися та насолоджуватися малими речами, дякувати за можливості, які надає життя, не прив’язуючись до того, що маємо, і не сумуючи за тим, чого не маємо» (222).

Наступник святого Петра вказує на те, що поміркованість, якщо її приймати вільно та усвідомлено, приносить визволення. Це не означає гірше, менш насичене життя, а навпаки, «краще відчувають смак життя та краще переживають кожну мить» ті, які вже не «дзьобають» тут і там, шукаючи того, чого не мають. Вони навчились «цінувати кожну особу і кожну річ». Це веде до «зменшення незадоволених потреб» та «зменшення втоми і неспокою».

«Можна задовольнятись малим й жити інтенсивніше, особливо тоді, коли ми здатні звільнити місце для інших приємностей, коли знаходимо задоволення у братніх зустрічах, у служінні, у розвитку власних обдарувань, у музиці й мистецтві, в контакті з природою, в молитві, – пояснює Папа. – Щастя вимагає вміння обмежувати деякі потреби, які нас одурманюють, і, таким чином, залишаючись готовими приймати різноманітні можливості, які нам пропонує життя» (223).

У цьому контексті Глава Католицької Церкви вказує на те, що у минулому столітті поміркованість і смирення не мали позитивного сприйняття. Але коли «в особистому чи суспільному» житті послаблюється якась чеснота, то це «викликає появу багатьох дисбалансів», серед яких й екологічних. «Тому вже не вистачить говорити тільки про цілісність екосистем. Потрібно набратися мужності говорити про цілісність людського життя, про необхідність розвивати та поєднувати всі великі цінності. Зникнення покори в людині, переповненій надмірним ентузіазмом від можливості необмеженого панування над усіма, може лише зашкодити суспільству та довкіллю», – зазначає Папа, додаючи, що нелегко набувати чесноти покори та поміркованості, якщо виключити із свого життя Господа Бога (224).

«З іншого боку, – зазначає він, – жодна особа не може зростати у щасливій поміркованості, якщо вона не перебуває у мирі з собою. Частина належного зрозуміння духовності полягає у розширенні нашого розуміння миру, який є чимось набагато більшим від відсутності війни. Внутрішній мир людини тісно пов’язаний із дбанням про екологію та спільне добро, адже, коли його по-справжньому переживати, то він відображається у врівноваженому стилі життя, поєднаному із здатністю захоплюватись, яка веде до глибини життя».

За словами Святішого Отця, природа «переповнена словами любові», але їх неможливо почути «серед постійного гамору, нетерпеливої розсіяності чи культу поверховності». Відсутність внутрішньої рівноваги спонукає людей до постійного поспіху, щоб завжди почуватися зайнятими, що впливає також на спосіб ставлення до довкілля. «Цілісна екологія», натомість, вимагає часу, призначеного на «відновлення спокійної гармонії із створінням» (225).

«Ми говоримо, – пояснює Наступник святого Петра, – про наставлення серця, яке переживає все зі спокійною увагою та в усій повноті вміє бути присутнім поруч іншого, не думаючи постійно про те, що станеться опісля, сприймаючи кожну мить, як Божий дар, який слід прожити у повноті. Ісус навчав нас цього наставлення, коли заохочував поглянути на польові лілеї та небесні птиці, або коли при зустрічі з багатим юнаком, знаючи його неспокій у пошуках, «поглянув на нього» та «полюбив його» (Мк 10,21). Він дійсно вмів бути цілком присутнім з кожною людиною і з кожним створінням, і, таким чином, показав нам шлях для того, щоб перемогти хворобливу тривогу, яка вчиняє нас поверховими, агресивними й непогамовними споживачами» (226).

За словами Святішого Отця, вираженням такого наставлення є здатність зупинитись, щоб подякувати Богові перед трапезою і після неї, а тому він заохотив віруючих «відновити цей цінний звичай та глибоко його переживати». «Така хвилина благословення, навіть коротенька, пригадує нам про нашу залежність від Бога у нашому житті, скріплює почуття вдячності за дари створіння, є також виявом вдячності до тих, які своєю працею забезпечують нас цими благами, та зміцнює солідарність з найбільше потребуючими» (227).