Папа Франциск про дбання про спільний дім (35)

«Екологічні виховання та духовність» – це заголовок шостого, заключного, розділу енцикліки «Laudato si’» (Славен будь), який розпочинається ствердженням, що хоч «чимало справ повинні змінити свій напрямок», то, однак, «насамперед, змінитися потребує людство», бо йому «бракує усвідомлення спільного походження, взаємоприналежності та спільного для всіх майбутнього». «Таке основне усвідомлення посприяло би розвиткові нових переконань, наставлень та стилів життя. Таким чином, перед нами стає великий культурний, духовний та освітній виклик, який означає тривалі процеси відродження» (202).

За словами Папи, відтоді, як ринок намагається створити «механізми імпульсивного споживання», людина потрапляє у вир «зайвих покупок та видатків». «Непогамоване споживацтво» є відбитком техно-економічної парадигми, яка «спонукає вірити», що людина є вільною доти, доки зберігає «передбачувану свободу споживання», в той час як насправді свободою користується та меншина, «що зосередила у своїх руках економічну та фінансову владу». І ця плутанина призвела до того, що «постмодерне людство не знайшло нового зрозуміння себе самого, яке б могло його спрямовувати, і з тривогою переживає цей брак ідентичності» (203).

Нинішня ситуація у світі «викликає почуття нестабільності й непевності, що, у свою чергу, сприяє різним формам колективного егоїзму». Адже коли люди стають егоцентричними та зростає їхня жадібність, «чим порожнішим є серце людини, тим більше вона має потребу в предметах купівлі, володіння і споживання».

«У такому контексті, – стверджує Святіший Отець, – не здається можливим, аби хтось погодився з обмеженнями, які накладає на нього дійсність. У цій перспективі вже навіть не існує справжнього спільного добра. Якщо такою є людина, що намагається панувати в суспільстві, то норми будуть дотримуватися лише мірою того, наскільки не суперечитимуть власним потребам. Тому, слід подумати не лише про можливість жахливих кліматичних явищ чи великих стихійних лих, але також і про катастрофи, які випливають із соціальних криз, тому що одержимість споживацьким стилем життя, особливо тоді, коли лише деякі можуть його собі позволити, може призвести лише до насильства та взаємознищення» (204).

«Однак, не зважаючи на це, – не втрачає оптимізму Папа Франциск, – ще не все втрачено, бо людські істоти, здатні деградувати до крайності, можуть також перемогти себе самих, повернутися до обрання добра та відродитися, незалежно від накинених їм психологічних чи соціальних обумовлень. Вони здатні чесно подивитися на себе, власну відразу та ступити на нові шляхи до справжньої свободи. Не існує таких систем, які би могли повністю скасувати відкритість на добро, істину й красу, чи також здатність відгукнутись на те, що Бог постійно надихає в глибині наших сердець. Кожну людину у цьому світі я прошу не забувати про цю гідність, якої ніхто не має права її позбавити» (205).

За словами Глави Католицької Церкви, зміна стилю життя могла би призвести до «здорового впливу на тих, які тримають у своїх руках політичну, економічну та суспільну владу». Цього, наприклад, досягають рухи споживачів, які бойкотують певні продукти, змушуючи виробників змінити свою поведінку, беручи до уваги вплив на довкілля та моделі виробництва. «Фактом є те, що коли суспільні звички впливають на прибутки підприємств, вони змушені змінити методи виробництва», – зазначає Святіший Отець, пригадуючи про «соціальну відповідальність споживачів», адже «купівля – це завжди моральний, а не лише економічний акт». Таким чином, тема деградації довкілля заторкує поведінку кожного з нас (206).

Далі Папа пригадав, що хоч «Хартія Землі», прийнята на початку ХХІ сторіччя на рівні ООН, закликала нас «залишити в минулому етап самознищення та розпочати все наново», ми ще не досягли «загального усвідомлення», яке би це унеможливило. Отож, виклик, поставлений згаданим документом, і надалі стоїть перед нами. За його словами, «завжди можливо розвинути нову здатність не замикатись у собі, а виходити назустріч іншому», без якої неможливо признати цінність інших створінь, заопікуватися ними, чинити щось на користь інших чи обмежити себе в чомусь, щоб уникнути страждань або деградації того, що нас оточує. «Коли зможемо подолати індивідуалізм, можна буде дійсно розвинути альтернативний стиль життя і стане можливою істотна зміна у суспільстві» (207-208).