Відійшов у вічні Божі обійми о. Іван Музичка

Із смутком повідомляємо, що в понеділок 22 лютого 2016 року, о 20:06 римського часу, на 95-му році життя, після кількаразової госпіталізації, відійшов по вічну нагороду митрофорний протоієрей отець-доктор Іван Музичка. Голос о. Івана, особливо м’якого та переконливого тембру, добре відомий нашим слухачам – і похилого, і середнього, і молодого віку. Завдяки численним проповідям, доповідям, тематичним рубрикам і принагідним бесідам перед мікрофоном українського відділу Радіо Ватикану, до якого він приходив дуже охоче і часто сам пропонував свої бесіди та коментарі, які завжди заторкували найактуальніші проблеми українського життя.

Ще у 1949 році, навчаючись у Папській колегії святого Йосафата в Римі, він диригував хором семінаристів, які співали Божественні Літургії у Ватиканському Радіо, а від 1953 року, вже як священик, проповідував та відправляв Служби Божі, які транслювало Радіо Папи.

Перші тематичні передачі отця Івана Музички присвячені вихованню дітей, а також катехитичні почали виходити в ефір у 60-их роках минулого сторіччя. А останні бесіди він виголосив 10 років тому, хоч після цього його доповіді та коментарі ще не раз повторювались у передачах Радіо Ватикану.

Послухаймо уривок з однієї з бесід про еміграцію спочилого у Бозі о. Івана Музички:

Ось що сказав про о. Івана Музичку Глава УГКЦ, Блаженніший Святослав Шевчук. Запис зроблений  у Римі у вівторок 23 лютого після прес-конференції з журналістами:

«Вчора (22 лютого 2016) відійшов у вічність один із найвидатніших священнослужителів нашої Церкви, зокрема, ХХ-го століття, отець доктор Іван Музичка. Його Господь Бог покликав на 95-му році свого життя, у Свої вічні обійми. З ним відходить у вічність ціла епоха історії нашої Церкви. Отець Іван завжди був у гущавині суспільних і церковних подій: як гімназист, потім викладач ще в довоєнних українських школах; потім вояк дивізії «Галичина»; потім військовополонений на британській зоні окупації; а відтак студент колегії святого Йосафата; душпастир серед українців в Англії. Але найбільше, можливо, чим він запам’ятається, це своєю надзвичайно плідною співпрацею з блаженної пам’яті патріархом Сліпим, як великий науковець,  катехит, музикант... Але, найперше, я думаю, ми будемо пам’ятати його як доброго учителя, який складні речі умів дуже просто пояснити, але найбільше чого він учив – любити, учив любити Бога й Україну.

Вчора довкола його тіла зібралися його найближчі. Якось так Господь Бог це все урядив, що властиво мені випала честь і привілей очолити першу панахиду за упокій його душі разом із митрополитом Володимиром з Івано-Франківська, владикою Венедиктом Алексійчуком зі Львова, владикою Глібом Лончиною з Лондона.

Церква сьогодні відчуває глибоку втрату, але ми віримо, що все те, що отець Іван залишив, як свій спадок для своєї Церкви, вже сьогодні починає приносити плоди.

Отче Іване, вічная Вам пам’ять!»