Папа: Жити – молячись, молитися – живучи!

«Скажи мені, як ти молишся, а я скажу, як ти живеш; скажи мені, як ти живеш, а я скажу, як ти молишся», – цим прислів’ям Папа Франциск розпочав проповідь під час Святої Меси, присвяченої священикам, богопосвяченим особам, семінаристам та катехитам Мексики. Передостанній день Апостольської подорожі Святішого Отця до Мексики (16 лютого 2016 р.) був присвячений духовенству та молоді, а місцем зустрічей була обрана столиця центральномексиканського штату Мічоакан місто Морелія.

Богослуження відбулося на одному зі стадіонів міста та відбувалося по-іспанськи й мовою пурепеча – автохтонного народу цих теренів. Коментуючи Євангельську розповідь про те, як Ісус навчив Своїх учнів молитву «Отче наш», Папа зауважив, що «наше життя говорить про молитву, а молитва говорить про наше життя».

За словами Наступника святого Петра, молитися вчимося так само, як і ходити, говорити чи слухати. «Школа молитви – це школа життя, а школа життя – це місце, в якому вчимося молитися», – сказав він, згадуючи, що коли семінаристи, які прийшли до семінарії, запитували його, як досягти глибини молитви, він відповідав: «Молися так, як тебе навчили молитися в твоєму домі. Тоді, крок-за-кроком, молитва зростатиме разом з твоїм життям».

«Ісус бажав впровадити Своїх учнів у Життя, у таїнство Свого життя. Ївши, спавши, зціляючи, проповідуючи, молячись, Він показав їм, що означає бути Божим Сином. Він запросив їх розділити з Ним Його життя, Свій внутрішній світ, і в той час, як перебували з Ним, дав їм змогу через Свою плоть доторкнутися до життя Небесного Отця. У Своєму погляді, у кроках, він дав їм відчути силу, новизну слів: Отче наш. В Ісусі вислів “Отче наш” не має присмаку рутини чи повторювання, навпаки, має смак життя, досвіду справжності. Він умів жити молячись і молитися – живучи, кажучи: Отче наш», – зауважив Папа, додаючи, що кожного з нас Він запрошує чинити те саме.

За словами Наступника святого Петра, нашим першим покликанням є «навчитися говорити Отче наш», як навчає святий Павло: «Авва-Отче». Цей же апостол писав: «Горе мені, якщо я не євангелізуватиму», а це тому, що «євангелізувати – це не слава, а обов’язок». «Ісус запросив нас стати учасниками Свого життя, божественного життя: горе нам, богопосвяченим особам, священикам, семінаристам та єпископам, якщо не поділятимемо його, якщо не будемо свідками того, що ми бачили та чули», – наголосив Глава Католицької Церкви, підкреслюючи, що місія – це ніщо інше, як «своїм життям» промовляти: Отче наш!

«До цього нашого Отця звертаємося щодня в молитві, і, серед іншого, кажемо: не введи нас у спокусу. Ісус чинив те саме. Він молився за те, щоб Його учні – вчора й сьогодні – не впали у спокусу», – вів далі Папа, додаючи, що всі спокуси, які можуть загрожувати духовній особі в цьому світі, де бачимо багато насильства, корупцію, зневагу людської гідності, можна підсумувати одним словом: «знеохота».

За словами Святішого Отця, така апатія, що виражається словами: «Що ж можемо зробити? Таким є життя!..» – може привести до того, що будемо переможені «улюбленою зброєю», диявола, тобто, зневірою, яка нас паралізує, не дає зробити кроку вперед, «не лише нас лякає, але спонукає “окопатися” в наших захристіях та примарних забезпеченнях», не лише «не дозволяє звіщати благовість», але й не дає прославляти Бога, відбираючи радість. Не лише не дає будувати плани, але гальмує наші спроби змінити стан речей. «Ось чому, Отче наш, не дозволь нам впасти у спокусу», – сказав він.

Як зауважив Папа, в хвилинах таких спокус слід звернутися до нашої пам’яті: «Не все почалося з нами, і не все закінчиться нами». Отож, варто «пригадувати історію», яка привела нас до цього місця. У цьому контексті Святіший Отець згадав постать першого єпископа Мічоакану Васко Васкеса де-Кіроґу. (Це був іспанський адвокат, відомий захисник прав індіанців під час Реконкісти, і коли зайшла мова про призначення єпископа, місцевий люд забажав, щоби призначили його, що навіть не був священиком).

«Разом з вами, – сказав Наступник святого Петра, – хочу згадати цього євангелізатора, відомого як “Tata Vasco” (Татусь Васко) та “іспанець, що став індіанцем”. Дійсність індіанців Перèпеча, описаних ним: “продані, катовані та блукаючі ринками, збираючи викинуті на землю відходи”, привела його не до спокуси млявості знеохочення, але дала поштовх вірі, спонукала до співчуття та здійснення різних ініціатив, що стали “подихом” серед паралізуючої та несправедливої дійсності».

За словами проповідниками, біль і страждання ближніх стали молитвою цього чоловіка, а молитва – конкретною відповіддю, через що він здобув серед місцевого населення прізвисько «Татà Васко». «Отче, тату, татà, авва… Ось молитва, ось вислів, до якого нас запросив Ісус. Отче, Тату, Авва, не дай нам піддатися спокусі знеохочення, нудьги, втрати пам’яті, не дозволь нам впасти у спокусу забуття про попередників, які своїм життям навчили нас казати: Отче наш», – підсумував Папа.