Папа Франциск про дбання про спільний дім (28)

«Я намагався розглянути актуальне становище людства, беручи до уваги як глибокі ушкодження планети, на якій ми живемо, так і глибоколюдські причини знищення довкілля. Хоч цей огляд дійсності вже сам у собі вказує на необхідність змінити напрямок та підказує нам деякі дії, спробуємо тепер окреслити важливі напрямки для діалогу, які допоможуть нам вирватися зі спіралі самознищення, в яку ми заглиблюємося» (163), – пише Папа Франциск у вступі до п’ятого розділу енцикліки «Славен будь», який називається «Деякі напрямні лінії та вказівки до дії».

Насамперед, Святіший Отець пропонує розглянути діалог щодо довкілля у міжнародній політиці, зазначаючи, що з другої половини минулого століття, «долаючи чимало труднощів», почала утверджуваттися тенденція сприймати «планету, як батьківщину, а людство, як народ, що живе у спільному домі». Взаємозалежність у світі означає не лише зрозуміння, що «шкідливі наслідки стилю життя, виробництва і споживання» заторкують усіх, але дбати про те, щоби «рішення приймалися у світлі глобальних перспектив, а не лише захищаючи інтереси окремих країн».

«Взаємозалежність зобов’язує нас думати про один світ, про спільний проект», – пише далі Глава Католицької Церкви, констатуючи, що той самий інтелект, використовуваний для «величезного технологічного поступу», неспроможний «знайти ефективні форми міжнародного управління в тому, що стосується вирішення великих довкільних та суспільних проблем». Тому, для того, щоб вийти назустріч «глибоким проблемам, які не можуть бути вирішені діями окремих країн», необхідна «міжнародна згода», яка вестиме до сталого і диверсифікованого сільського господарства, розвитку оновлюваних джерел енергії, впровадження енергоефективності, відповідного використання природних ресурсів, забезпечення всім людям доступу до питної води (164).

«Відомо, що технології, які використовують викопне паливо, що є дуже забруднюючим, особливо, вугілля, але також нафту, та, меншою мірою, газ, повинні поступово і без зволікання бути замінені», – зазначає Папа, вказуючи на те, що «очікуючи всеохоплюючого розвитку відновлювальної енергетики» потрібно вдаватися до «перехідних рішень», однак досі відсутні «відповідні угоди» на міжнародному рівні. І хоч протягом останніх десятиріч «проблеми довкілля започаткували широку громадську дискусію», політика та індустрія «повільно відповідають» на існуючі виклики, не відповідаючи рівневі викликів. «У цьому сенсі можна сказати, що а той час, коли людство постіндустріального періоду буде спогадуване, як найбезвідповідальніше в історії, варто побажати, щоб людство початку ХХІ сторіччя згадували завдяки тому, що воно великодушно взяло на себе свою велику відповідальність» (165).

У цьому контексті Святіший Отець відзначає те, що «всесвітній екологічний рух вже має за собою довгий шлях, збагачений зусиллями багатьох громадських організацій», завдяки чому екологічні питання знаходять дедалі більше місця в публічній дискусії, ставши «постійним заохоченням мислити на довготривалу перспективу». Але, не зважаючи на це, міжнародні зустрічі високого рівня щодо довкілля так і не відповіли на очікування, «через брак політичних рішень не досягнувши справді значущих та ефективних глобальних екологічних угод» (166).

Глава Католицької Церкви пригадує про «Саміт Землі», який 1992 року проходив у Ріо-де-Жанейро в Бразилії, під час якого було задекларовано, що «людські істоти перебувають в центрі турбот, які стосуються сталого розвитку». Під час цієї зустрічі йшлося про міжнародну співпрацю щодо захисту екосистеми всієї землі та про обов’язок тих, які найбільше забруднюють довкілля, взяти на себе економічні тягарі, пов’язані з цим, а також про необхідність оцінювати наслідки для довкілля кожного проекту. Запропоновано встановити квоти парникових газів з метою запобігання глобальному потеплінню, випрацювано різні програми дій та конвенції. «Але хоч ця зустріч була дійсно інноваційною та пророчою для свого часу, угоди мали низький рівень здійснення, тому що не було встановлено відповідних механізмів контролю, періодичної перевірки та санкції за невиконання. Перераховані принципи, – зауважує Папа, – й надалі вимагають ефективних шляхів та гнучких шляхів практичного здійснення» (167).

Серед позитивних сигналів Святіший Отець вказує на Базельську конвенцію щодо шкідливих відходів чи конвенцію щодо міжнародної торгівлі представниками флори та фауни, яким загрожує зникнення. Позитивними були результати Віденської конвенції щодо захисту озонового шару. Але в тому, що стосується дбання про біологічну різноманітність або опустелення, «результати були менш значущими», а в тому, що стосується кліматичних змін «поступ є ганебно дуже незначним», – зазначає Глава Католицької Церкви, наголошуючи, що «зменшення парникових газів вимагає чесності, відваги та відповідальності, насамперед, з боку наймогутніших країн, які є найбільшими забруднювачами», але міжнародні переговори блокуються саме позицією країн, «які віддають перевагу власним національним інтересам всупереч глобальному спільному добру» (168-169).