Папа Франциск про дбання про спільний дім (26)

«Оскільки все внутрішньо пов’язане, а актуальні потреби вимагають погляду, який братиме до уваги всі аспекти світової кризи, пропоную тепер зупинитися над різними елементами інтегральної екології, яка, очевидно, включає загальнолюдські та соціальні виміри» (137), – цими словами розпочинається четвертий розділ енцикліки «Славен будь» Папи Франциска, який так і називається: «Інтегральна екологія».

Як зазначає Святіший Отець, роздумуючи над «екологією щоденного життя», для того, щоб можна було говорити про справжній розвиток, «слід перевірити, чи здійснюється цілісне покращення якості людського життя». «Оточуюче нас середовище, – пояснює він, – впливаює на те, як ми дивимося на життя, на наші відчуття та дії. Одночасно, у своїй кімнаті, своєму домі, на місці праці та в нашому кварталі ми використовуємо довкілля для того, щоб висловити свою ідентичність». І якщо воно є «невпорядкованим, хаотичним або забрудненим акустично або візуально», це створює виклик для наших спроб «розвивати інтегровану та щасливу ідентичність» (147).

За словами Папи, винахідливість та великодушність окремих осіб і груп, «здатних долати обмеження середовища» є гідними подиву: «Наприклад, у деяких місцях, де фасади будинків є дуже занепалими, існують люди, які з великою гідністю дбають про інтер’єр своїх помешкань, або почуваються комфортно завдяки щирості й дружбі між людьми. Позитивне та доброзичливе суспільне життя мешканців випромінює світло у середовищах, які, на перший погляд, виглядають непридатними для життя». «Іноді гідною похвали, – додає Наступник святого Петра, – є людська екологія, яку серед численних обмежень спромагаються розвинути бідні», долаючи завдяки «стосункам близькості та щирості» відчуття «задухи», притаманне насиченим агломераціям, завдяки чому «будь-яке місце перестає бути пеклом і стає контекстом для гідного життя» (148).

Далі Святіший Отець звертає увагу на такі проблеми, як сприяння появі нелюдяної поведінки та маніпуляції людьми з боку злочинних структур внаслідок «крайньої нужди», яка існує «в деяких середовищах, позбавлених гармонії, простору та інтеграційних можливостей», розвиток антисоціальної поведінки й насильства внаслідок «почуття викорінення», притаманного «соціальній анонімності, яку відчувається у великих містах». «Однак, – додає він, – відчуваю необхідність наголосити на тому, що любов є сильнішою. Чимало людей саме в таких умовах здатні творити зв’язки приналежності й співжиття, які перетворюють натовп у досвід спільноти, де розбиваються стіни особистого “я” і долаються бар’єри егоїзму» (149).

Беручи до уваги те, що «між міським простором та поведінкою людей» існує взаємозалежність, ті, що займаються проектуванням, «потребують внеску різних дисциплін, які допоможуть зрозуміти процеси, символізм і поведінку людей». Отож, «не вистачить», щоб проект був красивим, але слід враховувати «інший тип прекрасного», яким є «якість життя». Необхідно дбати про громадський простір, який би сприяв почуттям «приналежності», «вкоріненню», дозволяв «почуватися вдома». Важливо, щоб були інтегрованими різні частини міста, аби «мешканці мали спільне бачення, а не замикалися у своїх кварталах». Таким чином, «будь-яке втручання у сільський чи міський ландшафт повинно брати до уваги те, як різні елементи простору формують цілісність, яку мешканці сприймають як послідовну картину з багатством її значень» (150-151).

«У багатьох частинах світу існує велика нестача помешкань, як у сільській місцевості, так й у великих містах, зокрема, також і тому, що державні програми, зазвичай, покривають незначну частину попиту. І не лише бідні, але й велика частина суспільства зустрічається із серйозними труднощами в тому, аби мати своє помешкання. А володіння житлом є дуже важливим для гідності людини й розвитку сім’ї. Мова йде про центральне питання екології людини» (152), – наголошує Глава Католицької Церкви.

Далі Папа звертає увагу на те, що «якість життя в містах значною мірою пов’язана з транспортом». Наприклад, через те, що в місті циркулює багато автомобілів, використовуваних однією-двома особами, створюється дуже насичений рух, підвищується рівень забруднення, споживається величезна кількість невідновлювальної енергії, необхідно споруджувати більше доріг та паркінгів. «Чимало спеціалістів сходяться на думці про необхідність надати пріоритет громадському транспорту. Однак, деякі необхідні для цього заходи навряд чи будуть мирно сприйняті суспільством без суттєвого покращення цього транспорту, який у багатьох містах порушує гідність осіб через переповненість, незручність, занизьку частотність виконання рейсів чи відсутність безпеки» (153).

«Визнанню особливої гідності людської істоти неодноразово суперечить хаотичне життя, яке змушені вести люди в наших містах. Але це не повинно ставати причиною забувати про стан байдужості й занедбаності, від якого страждають деякі мешканці сільських районів» (154), – пригадує Наступник святого Петра.

Підсумовуючи, Святіший Отець також відзначає, що «екологія людини включає також ще щось глибшого: а саме, необхідні взаємини життя людської істоти з моральним законом, вписаним у її природі, які є незамінними для того, щоб могти творити якнайгідніше середовище». Крім того, слід визнати, що «наше тіло вступає у безпосередні стосунки з довкіллям та іншими живими істотами», а тому для того, щоб «прийняти увесь світ, як дар Отця і спільний дім», потрібне «прийняття свого тіла, як Божого дару», в той час, як «логіка панування над власним тілом іноді перетворюється у витончені форми панування над створінням». «Також і цінування свого тіла в його жіночності чи чоловічості необхідне для того, щоб могти розпізнати себе самого в зустрічі з іншим, відмінним від себе» (155).