Папа Франциск про дбання про спільний дім (25)

«Оскільки все внутрішньо пов’язане, а актуальні потреби вимагають погляду, який братиме до уваги всі аспекти світової кризи, пропоную тепер зупинитися над різними елементами інтегральної екології, яка, очевидно, включає загальнолюдські та соціальні виміри» (137), – цими словами розпочинається четвертий розділ енцикліки «Славен будь» Папи Франциска, який так і називається: «Інтегральна екологія».

Одним із аспектів, на який звертає увагу Святіший Отець, є «культурна екологія», адже поряд з «природною спадщиною» існує «історична, мистецька та культурна спадщина», яка також перебуває під загрозою. Вона є «частиною ідентичності» певного місця та «основою для будування міста із сприятливами умовами життя». «Отож, мова не йде про те, щоби зруйнувати та спорудити нові міста, гіпотетично екологічніші, але в яких не завжди виникає бажання жити. Потрібно інтегрувати історію, культуру й архітектуру певного місця, зберігаючи початкову ідентичність», – пояснює він, наголошуючи, що «екологія вимагає також дбання про культурне багатство людства в його якнайширшому розумінні», тобто, не лише «пам’яток минулого», але «в його живому й динамічному сенсі» (143).

«Споживацьке бачення людської істоти, якому сприяють механізми сучасної глобалізованої економіки, має тенденцію уодноріднювати культури та послаблювати величезну культурну різноманітність, яка є скарбом людства», – пише далі Наступник святого Петра, вказуючи на те, що спроби вирішувати всі труднощі однаковими нормативними чи технічними засобами, не беруть до уваги «складності місцевих проблематик, які вимагають активної участі мешканців».

Отож, подібно до того, як життя та світ є динамічними, також і дбання про світ «повинно бути гнучким і динамічним». Необхідно зважати на права народів і культур, розуміючи, що «розвиток суспільної групи передбачає історичний процес всередині культурного контексту» і вимагає постійної участі «місцевих дійових осіб, починаючи від їхньої культури». Так що навіть поняття «якості життя» слід розглядати у контексті «світу символів та звичаїв» кожної групи людей (144).

«Численні форми інтенсивного визискування та нищення довкілля можуть вичерпати не лише місцеві засоби утримання, але також суспільні ресурси, які сприяли певному способові життя, який протягом тривалого часу підтримував культурну ідентичність та почуття спільного існування й життя. Зникнення певної культури може бути таким же серйозним, а може й більше, ніж зникнення якогось тваринного чи рослинного виду», – зазначає Папа, підкреслюючи, що необхідно «приділяти особливу увагу тубільним спільнотам з їхніми культурними традиціями», адже вони «не є простою меншиною серед інших», але повинні були головними співрозмовниками, коли «розглядаються великі проекти, що заторкують їхній простір» (145-146).