Папа Франциск про дбання про спільний дім (24)

«Оскільки все внутрішньо пов’язане, а актуальні потреби вимагають погляду, який братиме до уваги всі аспекти світової кризи, пропоную тепер зупинитися над різними елементами інтегральної екології, яка, очевидно, включає загальнолюдські та соціальні виміри» (137), – цими словами розпочинається четвертий розділ енцикліки «Славен будь» Папи Франциска, який так і називається: «Інтегральна екологія».

Свої роздуми Святіший Отець розпочинає з екології довкілля, економіки й суспільства. Він пригадує, що екологія вивчає взаємини, які існують між живими організмами та середовищем, в якому вони розвиваються. Вона також вимагає «замислення й дискусії щодо умов життя й виживання суспільства», чесно піддаючи сумнівові «моделі розвитку, виробництва і споживання».

На думку Папи, ніколи не буде зайвим наполягати на тому, що все є пов’язаним. «Як і різні складові планети – фізичні, хімічні та біологічні – перебувають у взаємостосунках, так само й живі види формують мережу, яку ми ніколи не завершимо пізнавати та вивчати», – зазначає він, стверджуючи, що з огляду на це «фрагментарні та ізольовані знання можуть перетворитися у форму незнання» (138).

«Коли говоримо про “середовище”, то в особливий спосіб посилаємося на стосунки, що існують між природою та суспільством, яке в ній мешкає», – веде далі Глава Католицької Церкви, вказуючи на те, що це не дозволяє вважати природу «чимось відокремленим від нас або незначним обрамленням нашого життя». А з цієї «взаємопроникності» випливає те, що «неможливо знайти окремі й незалежні відповіді для кожної окремої частини проблеми», але слід «шукати інтегровані відповіді», адже не існують «дві окремі кризи – довкілля та суспільства», але «одна складна довкільно-суспільна криза» (139).

Як зауважує Папа, для того, щоб дослідити вплив на довкілля якоїсь діяльності, необхідно надати дослідникам провідну роль та можливість взаємодії у повній академічній свободі, завдяки чому можна розпізнавати «як різні створіння взаємодіють, формуючи більші об’єднання, які сьогодні називаємо екосистемами». І подібно до того, як «кожен організм» є добрим та цінним сам у собі, це стосується також і «гармонійної сукупності організмів у визначеному просторі, яке діє немов система». І ми, «навіть тоді, коли цього не усвідомлюємо», залежимо від цієї сукупності.

«Потрібно пам’ятати, що екосистеми вступають у дію при поглинанні вуглекислого газу, очищенні води, протистоянні хворобам та нападам паразитів, формуванні ґрунту, в розкладі сміття та в багатьох інших процесах, про які ми забуваємо або їх ігноруємо», – пригадує Святіший Отець, підкреслюючи, що коли йде мова про «стале використання», то слід також брати до уваги можливість відродження кожної екосистеми (140).

З огляду на те, що «економічне зростання схильне до вироблення автоматизмів та до гомогенізації з метою спрощення процесів та зменшення видатків», виникає необхідність у «економічній екології», яка даватиме «ширше сприйняття дійсності». Тобто, «захист довкілля повинен бути інтегральною частиною розвитку, а не розглядатися відокремлено». «Сьогодні, – зазначає Глава Католицької Церкви, – вивчення проблем довкілля є невіддільним від вивчення людських, родинних, трудових та урбаністичних контекстів, як також – від ставлення людини до себе самої, яке породжує визначений спосіб будування стосунків з іншими та з довкіллям» (141).

«Якщо все пов’язане одне з одним, то також стан здоров’я суспільних інституцій має наслідки для довкілля та для якості людського життя: будь-яке порушення солідарності чи громадської дружби завдає шкоди довкіллю», – веде далі Папа, вказуючи також і на необхідність «соціальної екології», яка сягає різних вимірів, починаючи «від першочергової суспільної групи, якою є сім’я» та завершуючи міжнародними стосунками. Всередині кожного суспільного рівня, як і між ними, розвиваються інституції, які регулюють міжлюдські стосунки, і все, що їх нищить, «має загрозливі наслідки».

У цьому контексті Глава Католицької Церкви звертає увагу на те, що деякі країни управляються «хиткою інституційною системою» ціною «страждань населення» та приносячи користь тим, «які наживаються завдяки такому станові речей». На різних рівнях стосунків надто часто фіксуються незаконні дії, а сформульовані у відповідній формі закони, «часто залишаються мертвими літерами». Чи в такій ситуації «можна сподіватися на те, що законодавство і приписи, які стосуються довкілля, будуть дійсно ефективними?», – запитує Папа, вказуючи на те, як країни, «оснащені чітким законодавством щодо захисту лісів», не перестають бути «німими свідками його порушення», а те, що відбувається в одному регіоні «прямо чи посередньо впливає на інші регіони» (142).