Папа Франциск про дбання про спільний дім (2)

«“Laudato si’, mi’ Signore” – “Славен будь, о мій Господи”, – співав святий Франциск з Ассізі, прославляючи Творця за Його дари. Ці слова дали назву енцикліці Папи Франциска, яка присвячена дбанню про наш спільний дім – планету, яка є Божим даром для нас, Його дітей.

Святіший Отець зазначає, що обговорюючи дані питання, він не «міг не згадати про прекрасний і мотивуючий приклад» людини, ім’я якої він взяв у момент обрання. «Вважаю, – пише він, – що святий Франциск є винятковим прикладом дбання про те, що є слабким, і цілісної екології, прожитої по-справжньому та радісно. Він – святий покровитель тих, які проводять дослідження та трудяться в сфері екології, його люблять багато людей, що не є християнами. Він виявляв особливу уважність до Божого створіння і до найбідніших та покинутих» (п. 10).

За словами Папи, свідчення святого Франциска показує нам, що «цілісна екологія» виходить за межі понять біології та точних наук і пов’язана із сутністю того, що людське. Подібно до закоханої в когось людини, дивлячись на сонце, місяць, звірів, він реагував співаючи, «включаючи у прославу всі інші створіння» та навіть «проповідував квітам», заохочуючи їх віддавати славу Всевишньому. «Його реакція була чимось більшим від інтелектуальної оцінки чи економічних розрахунків, тому що для нього кожне створіння було немов сестрою, пов’язаною з ним узами почуттів. І саме тому, – підкреслює Наступник святого Петра, – він почувався покликаним заопікуватися всім, що існує».

Святіший Отець підкреслює, що це переконання не слід сприймати, немов «ірраціональний романтизм», бо якщо «ми не будемо ставитись до природи і довкілля з цією відкритістю на захоплення і подив, якщо у взаєминах зі світом уже не будемо користуватися мовою братерства і краси, то наші наставлення будуть наставленнями володільця, споживача чи простого визискувача природних ресурсів, нездатного окреслити межі своїх безпосередніх інтересів. І навпаки, якщо будемо почуватись внутрішньо з’єднаними з усім, що існує, поміркованість і турбота зроджуватимуться спонтанно» (п. 11).

«З іншого боку, – додає Папа, – святий Франциск, вірний Святому Письму, пропонує нам розпізнати у природі чудесну книгу, через яку до нас промовляє Бог та переказує щось зі Своєї краси і доброти». Саме тому він вимагав, щоб у монастирях залишалася частина необроблюваного саду, де б росли дикі трави, щоби «ті, які ними захоплюватимуться, могли підносити думку до Бога, автора великої краси» (п. 12).

У світлі вищесказаного, наприкінці вступу до енцикліки «Laudato si’», Святіший Отець звертається до читачів із закликом. «Невідкладний виклик захистити наш спільний дім, – пише він, – включає дбання про те, аби об’єднати увесь людський рід в шуканні цілісного та сталого розвитку, адже знаємо, що все можна змінити. Творець не покидає нас, ніколи не повертається назад у Своєму задумі любові, не шкодує за те, що нас створив. Людство ще має здатність співпрацювати у будуванні нашого спільного дому».

Папа висловлює вдячність та заохочення всім тим, хто у «найрізноманітніших ділянках людської діяльності» дбає про забезпечення захисту нашого спільного дому. Особливої згадки, за його словами, заслуговують ті, «які рішуче борються за те, аби долати трагічні наслідки знищення довкілля у житті найбідніших світу». «Молодь, – додає він, – вимагає від нас зміни. Вони призадумуються над тим, як можна претендувати на будування кращого майбутнього, не думаючи про екологічну кризу й страждання людей, відкинених за борт суспільного життя» (п.13).

Наступник святого Петра закликає до відновлення діалогу щодо будування майбутнього планети, оскільки цей виклик стосується кожного. І хоч «світовий екологічний рух» вже подолав чималий шлях, ще досі «численні зусилля, спрямовані на шукання конкретних розв’язок екологічної кризи були змарновані не лише з огляду на відкинення з боку могутніх цього світу, але також і через байдужість інших». На перешкоді можуть стати також зручна покірливість чи сліпа віра в ефективність виключно технічних рішень. Отож, «існує потреба нової загальної солідарності», адже «всі ми можемо співпрацювати, як Божий інструмент, у дбанні про створіння, кожен, відповідно до своєї культури і досвіду, власних ініціатив та здібностей» (п. 14).

Висловлюючи наприкінці вступу сподівання на те, що ця енцикліка «допоможе нам розпізнати велич, невідкладність та красу виклику», який стоїть перед нами, Папа зазначає, що кожен її розділ, хоч і має властиву тематику й відповідну методологію, то, однак, з нової перспективи повторює важливі питання, заторкнуті в попередніх. «Це особливо стосується деяких стержнів, якими пронизана вся енцикліка. Наприклад: внутрішній зв’язок між бідними та нестійкістю планети; переконання в тому, що весь світ тісно пов’язаний; критика нової парадигми і форм влади, які походять із технології; заохочення шукати інші підходи до розуміння економіки та поступу; властива цінність кожного створіння; людський сенс екології; необхідність щирих та чесних дискусій; велика відповідальність міжнародної та місцевої політики, логіка відходів та пропозиція нового стилю життя» (п.15-16).