«Хто вірує – той ніколи не самотній». Читання з енцикліки про віру (21)

Четвертий розділ енцикліки «Світло віри» присвячений роздумам про вплив віри на різні аспекти життя людини. «Представляючи життя патріархів та праведників Старого Завіту, Послання до Євреїв підкреслює суттєвий аспект їхньої віри, – пише Папа. – Вона представляється не лише, як шлях, але також, як будування, приготування місця, в якому людина зможе жити разом з іншими». Першим таким будівничим був Ной, який завдяки ковчегові зумів врятувати свою родину. Про Авраама сказано, як про мужа, який жив у наметах, очікуючи міста з міцними основами. «Отож, – робить висновок автор, – в стосунку до віри зроджується нова довіра, нова стійкість, яку може дарувати лише Господь Бог».

Далі Святіший Отець зазначає, що якщо людина, покладаючись на Бога, сама стає стійкою, то можемо ствердити, що «стійкість віри стосується також і міста, яке Бог приготовляє для людини». Адже віра показує, «наскільки міцними можуть бути зв’язки між людьми, коли між ним присутній Бог. Віра не лише призиває внутрішню стійкість, стійке переконання віруючого, вона також просвітлює взаємини між людьми, тому що народжується з любові та слідує за динамізмом Божої любові» (п. 50)

«Саме завдяки своєму зв’язкові з любов’ю, світло віри стає на конкретному служінні справедливості, права і миру», – підкреслює Папа, пояснюючи, що віра народжується з первісної любові Бога, в якій стає очевидним сенс і добро нашого життя. Світло віри здатне належно оцінити багатство міжлюдських стосунків та збагати спільне життя. Вона «не віддаляє від світу» та не є «чужою конкретним заняттям наших сучасників». Адже «без гідної довіри любові ніщо інше не зможе по-справжньому підтримувати єдність між людьми». Віра допомагає зрозуміти структуру людських стосунків, тому що вбачає їхню первісну основу й остаточну мету в Богові та Його любові.

«Саме так, віра є добром для всіх, спільним благом, її світло сяє не лише всередині Церкви, служить не лише для того, аби будувати вічне місто у потойбічні; вона допомагає нам будувати наші суспільства, таким чином, щоби вони прямували до майбутнього надії. (…) Руки віри підносяться до небес, але чинять це, будуючи в любові місто, збудоване на стосунках, в яких основою є Божа любов» (п. 51).