Повчання Папи Франциска – компас для вихователів (57)

Чергові уривки з книжки «Виховувати: вимога і захоплення. Виклики для вихователів-християн», в якій вміщено конференції про християнське виховання, які кардинал Хорхе Маріо Берґольйо – теперішній Папа Франциск – виголосив у столиці Аргентини 1999 року:

Повертаємось до останнього розділу книжки кардинала Берґольйо (теперішнього Папи Франциска) «Виховувати: вимога і захоплення. Виклики для вихователів-християн», яку ми читаємо від лютого минулого року.

Тодішній архиєпископ Буенос-Айреса спонукує серйозно вглянутись в дійсність своєї країни,  призадуматись над тим, які цінності поставлені на карту. Могло б здаватись, що події далекої Аргентини, які відбувались ще наприкінці минулого сторіччя, а саме тоді він проводив конференції про християнське виховання, на основі яких була видана книжка, не могли би мати багато спільного з реальністю нашого теперішнього життя, а, отже, небагато можна з них можна скористати. Однак, перечитуючи цю книжку, бачимо, що перед католицькими вихователями нашої країни стоять такі ж самі виклики і їм доводиться розв’язувати дуже схожі проблеми.

Кардинал Берґольйо згадує «марші порожніх каструль», форму вуличного протесту проти бідності, в ході якого учасники створюють шум, б'ючи в порожні каструлі та інше домашнє начиння. В Аргентині, що пережила не одну важку економічну кризу, такі форми мирного масового протесту проводились неодноразово. Не оминуло грюкання каструлями та іншим начинням Україну, згадаємо, наприклад, акції, що відбуваються у Вінниці. Різниця, можливо, у тому, що аргентинські марші порожніх каструль не стали виявом озлобленості, а їх, якоюсь мірою, можна би порівняти з нашим Майданом. У родинах, у совісті окремих громадян, за словами кардинала Берґольйо, зродилось рішення позбутись негативізму та приватних нарікань, не самотньо пережовувати лють, а признати сусіда, признати ближнього, поруч з яким з піснями і начинням, пішки і на велосипеді, заполонити вулиці й площі, які стали спільним простором. Після першого такого маршу щось змінилось у позитивну сторону в наставленні та згуртованості народу, хоч, були й безладдя та відмінні інтерпретації таких акцій.

Для архиєпикопа Буенос-Айреса спонтанна згуртованість громадян є знаком прагнення відзискати відчуття спільності, без якого не можна назвати себе одним народом.

Іноді народні цінності та традиції, навіть культура, яка нас об’єднує, здаються певного роду старовинною оздобою, незмінною коштовністю, чимось, що існує в окремому просторі й часі, не забруднюючись конкретною історією. Таку ментальність можна назвати «музейною» і вона веде до інтолерантності, замість того, щоб запропонувати ключі, які дозволяють відкрити щось нашого, привернути історичну правду з відчуттям безперервності та гідності.

Ми, як християни, зауважив кардинал Берґольйо, вже занадто постраждали внаслідок безплідних полемік між традиціоналізмом і прогресизмом, щоб наново спіткнутись на подібних позиціях.

Далі він заторкує питання глобалізації, яке крок за кроком охопило весь світ – Від Бангкоку до Буенос-Айреса, від Сіднею до Лос-Анджелеса чи Сан-Паоло, молодь слухає однакову музику, дітей захоплюють ті ж самі «мультики», родини одягаються, харчуються і розважаються у тих же мережах. Які ж виклики приносить із собою глобалізація? Про це буде мова в наступному уривку з книжки кардинала Берґольйо (теперішнього Папи Франциска) «Виховувати: вимога і захоплення. Виклики для вихователів-християн».