Повчання Папи Франциска – компас для вихователів (54)

У найважчі хвилини нас підтримує Божа ласка, а ми приймаємо власну відповідальність і як члени християнської спільноти, і як людські істоти», – пише у книжці «Виховувати: вимога і захоплення. Виклики для вихователів-християн»,  кардинал Хорхе Маріо Берґольйо (теперішній Папа Франциск), яка перекладена на багато мов світу і в яку входить цикл конференцій про християнське виховання для вчителів та вихователів католицьких навчальних закладів.

Як йшла мова в минулій передачі, архиєпископ-митрополит Буенос-Айресу повів своїх слухачів подорожжю у часі, повернувшись приблизно 1600 років назад, до четвертого сторіччя, останніх років Римської імперії, а саме до святого Августина, єпископа Гіппону (сучасну місто Аннаба в Алжирі). Він відчував обов'язок допомогти своїм вірним – і також усьому християнству –пережити нелегкі історичні події, не втрачаючи віри, навпаки, виходячи із випробувань з кращим зрозумінням спасенного таїнства та зміцненим довір’ям до Господа.

Як вже було згадано, у той час, святий Августин, що був людиною, яка перед своїм навернення знала, що таке невірство та матеріалізм, знайшов ключ, щоб надати форми своєї надії, виклавши свою філософсько-історичну концепцію  у творі, що латинською мовою має назву «De civitate Dei», який за перекладають як «Про град Божий», чи «Про місто Боже», хоча можна було б перекласти і як "Про Боже Суспільство", або ж "Про Державу Божу", "Про Спільноту Божу", тощо. У трактаті святого Августина ідеться не про місто-поліс, не про спільноту політичну, але духовну – про вселенську спільноту людей, що вірять у Бога. Реальним прообразом такої спільності для Августина була вже наявна на той час вселенська християнська спільнота –  Церква.

Широко перевершуючи, так би мовити «офіційну теологію» Римської християнізованої імперії, святий Августин подає християнський погляд на історичні події, представляючи «дві любові і два міста». Кардинал Берґольйо коротко пригадав, що, згідно із святим Августином, існують «два роди любові» – любов до себе самих, переважно індивідуалістична, яка використовує інших для власної мети, вважаючи, що загальні блага повинні служити тільки власним інтересам і бунтується проти Бога, шукаючи слави серед людей. А другий рід любові – Божа любов. Вона живе згідно з Божими заповідями, прославляючи Господа та дбаючи про ближніх.

З точки зору цих двох видів любові – до себе і до Бога –  святий Августин говорить про «два міста» – місто «земне» і місто «Боже». У першому живуть безбожники, у другому – святі.

Майбутній Папа Франциск вказує, що згідно з богословською думкою святого Августина, ці міста неможливо визначити історично, тобто, їх неможливо ідентифікувати з тією чи іншою віковою дійсністю. «Місто Боже» не є видимою Церквою, бо численні з небесного царства були в поганському Римі, а чимало з «земного міста» – в християнській Церкві. Ці міста мають  есхатологічне значення – під час Останнього Суду можна буде побачити їхні визначені обриси так, як кукіль і пшеницю після жнив. Тим часом в перебігу історії вони нерозв’язно переплетені. Історичних існування цих двох міст є віковим. Есхатологічно вони виключають одне одного, але у земному світі їх неможливо у відповідний спосіб розрізнити та розділити. Розділова смуга проходить через свободу людських істот, як особисту, так і спільну.

Чому ж кардинал Берґольйо користувався давніми думками єпископа, який помер ще у V сторіччі? Наступний уривок з його книжки «Виховувати: вимога і захоплення. Виклики для вихователів-християн», де йдеться саме про це, прочитаємо в наступній передачі, присвяченій християнському вихованню.