«Хто вірує – той ніколи не самотній». Читання з енцикліки про віру (18)

Гортаючи сторінки енцикліки «Lumen Fidei», читаємо про зв’язок між Святими Тайнами і передаванням віри, яке, насамперед, відбувається через Хрищення. У цьому контексті слід сказати кілька слів про сенс та важливість хрищення дітей.

«Дитина нездатна до вільного акту прийняття віри, ще не може визнавати її самостійно, і саме тому це визнання від її імені роблять рідні та хресні батьки. Вірою, – пояснює Папа, – живемо всередині спільноти Церкви, вона включена у спільне “ми”. Таким чином, дитину можуть підтримати у цьому інші, рідні та хресні батьки, вона може бути прийнята їхньою вірою, що є вірою Церкви». І ця структура вказує на важливість співпраці Церкви та родини в передаванні віри. Тоді діти отримують від батьків не лише життя, але також «фундаментальне спрямування життя і запевнення доброго майбутнього», яке пізніше додатково зміцнюється «в Святій Тайні Миропомазання печаттю Святого Духа» (43).

Найвищим вираженням «сакраментальної природи віри» є Пресвята Євхаристія – «цінна пожива для віри, зустріч з дійсно присутнім Христом у найвищому акті любові». У Пресвятій Євхаристії знаходимо «перехрестя двох осей» шляху віри: вісь історії та вісь, яка веде із видимого світу до невидимого. З одного боку, вона є «актом пам’яті, уприсутнюванням таїнства, в якому минуле – подія смерті та воскресіння – виявляє свою здатність відкриватися на майбутнє, вже тепер переживаючи кінцеву повноту». А з іншого – «у Євхаристії вчимося бачити глибину дійсності» (п. 44).

Далі Папа звертає увагу на те, що у відправі Святих Таїнств «Церква передає свою пам’ять через визнання віри», в якому мова не йде лише про «згоду зі збором абстрактних істин». Через визнання віри «все життя ступає на шлях до повного сопричастя з живим Богом». Проказуючи «Символ віри», віруючий «отримує запрошення входити у таїнство, яке визнає та дозволити, щоби те, що він визнає, його перемінювало».

Щоби зрозуміти сенс вищенаведеного ствердження, Папа пропонує розглянути зміст цієї молитви, що має «троїчну структуру: Отець і Син єднаються в Дусі любові». Таким чином, віруючий стверджує, що «центром буття є божественна спільність». Ця молитва також наводить таємниці Ісусового життя, аж до вознесіння на небо та очікування другого приходу. Отож, проказуючи «Символ віри», «говориться про те, що цей Бог-сопричастя, обмін любові між Отцем і Сином у Святому Дусі, здатний огорнути всю історію людини, ввівши її у Свій динамізм сопричастя, який має в Отці свій початок й остаточну мету. Той, хто визнає віру, бачиться залученим у істину, яку сповідує» (п. 45).