Папи миру. Спадщина святих Івана ХХІІІ й Івана Павла ІІ та Папа Франциск (32)

Іван Павло ІІ зазнав поразки у стараннях запобігти збройному конфліктові в Іраку. Наприкінці березня 2003 року розпочалася військова кампанія, яка на думку ініціаторів повинна була швидко закінчитися, поваливши диктаторський режим та передавши владу в руки демократично обраного уряду. Хоч про завершення основної військової кампанії було оголошено вже 1 травня, через кілька тижнів після її початку, то, однак, її трагічні наслідки, викликавши громадянське протистояння в країні та відкривши її на терористичну загрозу, тягнуться аж до наших днів.

Через два з половиною місяці після початку військової операції, названої війною за звільнення Іраку, Державний Секретар США Колін Пауелл здійснив особистий візит до Івана Павла ІІ. Знаючи про те, що Апостольська Столиця виступала проти військової операції, уряд США відчував обов’язок принаймні тримати поінформованим Папу про перебіг і наслідки. Однак, це не допомогло покращити атмосферу взаємин між Ватиканом та Білим Домом, що було видно з кінцевого повідомлення за підсумками зустрічі.

У комюніке зустріч не було названо ні дружньою, ні щирою, що становить майже кліше у ватиканських повідомленнях, які стосуються зустрічей Папи з Главами держав та урядів. Щодо Іраку, то висловлено побажання, що матеріальне й політичне відновлення країни зможе розраховувати «на співпрацю міжнародної спільноти», майже натякаючи, що США не повинні претендувати на те, щоб вирішувати все самостійно.

Іван Павло ІІ не мав наміру абстрагуватися від того, що трапилося. Для нього та для ватиканських дипломатів доктрина превентивної війни, запропонована ініціаторами інтервенції до Іраку, була неприйнятною, як також особливо небезпечними виглядали претензії на те, що можна переступити через ООН, коли багатосторонній характер рішень суперечив власним інтересам.

Святий Іван Павло ІІ відійшов до вічності 2 квітня 2005 року, так і не побачивши кінця іракської кампанії. Щойно у грудні 2011 року владу в країні було остаточно передано місцевому урядові, залишивши у спадок численні нерозв’язані проблеми та загрози.

«Заклики Івана Павло ІІ до миру не завжди були вислухані. Він неодноразово зазнавав у цьому поразки. Але Церква не боїться говорити про те, що вважає справедливим для добра людства, не знеохочується ініціативами і заохоченнями до миру й діалогу, які не завжди досягають цілі», – зазначає кардинал Ренато Рафаелле Мартіно, який під час понтифікату Івана Павла ІІ протягом 16 років, від 1986 до 2002 року, був постійним спостерігачем Апостольської Столиці при ООН, додаючи: «Щодо Іраку, все виявилося даремним. Війни траплялися, але Папа і Святий Престол, навіть не маючи успіху, виконали свою пророчу роль трудитися на користь миру та його звіщати. З цієї точки зору заклики Івана Павла ІІ й досі залишаються спадщиною, яку неможливо оминути».

Стосунки між Апостольською Столицею та ООН не завжди були простими. Ватикан бачить в цій міжнародній організації форум для сприяння розвитку найбідніших країн, підтримки й посилення захисту людських прав кожної особи, особливо – найслабших, для запобігання чи обмежування поширенню зброї та, насамперед, для залагодження конфліктів. І щодо деяких аспектів діяльності цієї організації та запропонованих нею програм існують вагомі протиріччя у поглядах, як у випадку демографічних ініціатив, де Апостольська Столиця непохитно займає позицію захисту священного виміру кожного людського життя.

Незважаючи на непрості стосунки з організацією, про необхідність реформування якого чути дедалі частіше, Іван Павло ІІ не переставав довіряти ООН, як найвищому місцю залагодження конфліктів. Він, серед усіх Римських Архиєреїв сучасності, чи не найбільше вказував на важливість Об’єднаних Націй. Кроки, вчинені ним на міжнародному рівні, часто були безпрецедентними, і цей напрямок слід зберегти. А сьогодні на цій же стежці бачимо Папу Франциска.

___________________________________

За матеріалами: Fabrizio Nina, Gasparroni Fausto, “I papi della pace. L'eredità dei santi Roncalli e Wojtyla per papa Francesco”, Rizzioli 2014.