Повчання Папи Франциска – компас для вихователів (52)

Темою наших теперішніх передач у вівторки є книжка  «Виховувати: вимога і захоплення. Виклики для вихователів-християн», в яку входить цикл конференцій про християнське виховання, які кардинал Берґольйо (теперішній Папа Франциск) провів у Буенос-Айресі 1999 року. Книжка була спільно видана (точніше перевидана) іспанською мовою наприкінці 2013 року одночасно двома видавництвами – видавництвом Отців Кларетіан в Буенос-Айресі (Аргентина) та видавництвом Отців Салезіан в Мадриді (Іспанія), вперше ж ці конференції були видані 2006 року в Буенос-Айресі. А тепер книжка уже перекладена на чимало мов світу, адже вона не втратила своєї актуальності.

Думки кардинала Берґольйо як компас вказують напрямок щоденних завдань християнських вчителів, вихователів батьків, допомагають супроводжувати християнський зріст молодого покоління та його орієнтувати. На думку Папи Франциска в цьому й полягає виховання – супроводжувати життя, приймаючи це завдання як вимогу та виконуючи його із захопленням.

П’ятий і останній розділ цієї книжки має назву: «Віддати все для виховання». Архиєпископ-митрополит Буенос-Айрес без вагання ствердив, що  не тількихристиянські вихователі, не тільки вчителі католицьких освітніх закладів, але кожна людина доброї волі повинна прийняти критичне, всеохоплююче та фундаментальне рішення, щоб світ, у якому живемо, навчившись від безлічі болісних досвідів, які, як здається, останніми десятиріччями не оминули жодної країни,  став на новий шлях. Далі він говорить про оновлену й відважну надію.

Надія – це нелегка, але можлива чеснота. Вона запрошує добровільно не опускати руки, але знайти спосіб, щоб вони завжди були діяльним, виконуючи реальні й конкретні діла. Надія – це чеснота, яка в одних обставинах спонукає прямувати вперед, віддаляє нахил до бездіяльності, резиґнації, тобто підкоренню обставинам, відреченню від спроби перемогти перешкоди, і, нарешті, від повного краху власних ідей та мети. Однак, при інших нагодах надія запрошує нас мовчати й терпіти, страждати,  підтримуючи у душі іскру прагнень, ідеалів і засобів, які дозволять, – коли надійде відповідна хвилина, – започаткувати гуманнішу, справедливішу, більш братерську дійсність. Бо надія не спирається тільки на людські засоби, але намагається бути у співзвучності з Божою дією, яка збирає наші прагнення, інтегруючи їх у божественний задум спасіння.

Іноді може здаватись, що надія перебуває на вершині своєї кризи, тобто стоїть над прірвою безнадійності. На думку кардинала Берґольйо саме цей критичний момент є найвідповіднішим, це час діяти, у якому історія набирає особливої вагомості, а вчинки та діяльність людей мають особливе значення. Якщо жести солідарності та безкорисливої любові завжди були пророчими, були могутнім знаком того, що на історичному шляху існують також і інші можливості, у наші часи вони є ще більш промовистими. Вони прокладають тверду дорогу серед трясовини, вказують правильний напрямок у хвилинах розгубленості і сум’яття. І, навпаки, брехня та злодійство, що є основними елементами кожного родукорупції, також і у сфері освіти, завжди є злом, що руйнує спільноту. Корупція, за його словами, може розвалити ту крихку спільну будівлю, яку намагається будувати кожен народ.

Якщо ж  приймемо Боже Слово, то матиме впевненість у тому, що навіть, що може сьогодні здаватись поразкою, може бути шляхом спасіння.