Роздуми з нагоди Року богопосвяченого життя – 10

30 листопада 2014 р., у першу неділю Адвенту, що є початком літургійного року в Церкві латинського обряду, розпочався Рік богопосвяченого життя, проголошений Папою Франциском. Він проводиться у контексті 50-річчя документів Другого Ватиканського Собору про Церкву та про оновлення богопосвяченого життя.  Рік богопосвяченого життя триватиме до 2 лютого 2016 року, тобто до празника Стрітення Господнього за григоріянським календарем.

З цієї нагоди с. Марта Козак, Служебниця Непорочної Діви Марії, приготувала серію радіопередач, чергову з яких запрошуємо послухати сьогодні:

У нашій минулій передачі ми роздумували над тим, що справжній учень Ісуса Христа прагне зустрічі з Ним. У наш час, час неспокою і непевності, християни мають лише один промінь надії – це зростаюче прагнення Бога. Ця духовна спрага проявляється не лише на словах і не задовольняється поверхневою інтерпретацією істини. Ознакою цього прагнення є спрага пізнати Бога, яку неможливо задовольнити, не припавши до джерела живої води, яким є Ісус Христос.

Світ засліплює нас. Розмаїття богословських навчань та релігійних традицій створило дихотомію між виключно доктринами та близькими особистим зв’язком з Богом, однак, усі ті, хто прагне Господа, мають надію. Насправді, ми пов’язані не з організаціями, а з живим Богом.

Внутрішній неспокій, про який ми згадували вже на початку, бажання «бути для Бога», звернення Бога до нас без слів, яке ми чуємо в душі, бажання «бути любленим Ним» – це спосіб, у який Ісус Христос кличе сьогодні людей. Провід – це лише зовнішній вияв покликання, а Його раптовий несподіваний прихід та притягнення до Себе є внутрішньою стороною.

Ісус цим домагається о собистого зв’язку з Ним, завдяки якому наважуємося ступити на хвилюючий шлях довіри, віри та любові. Часто через цей внутрішній зв’язок Ісус Христос показує також і напрямок, яким прямувати дальше. Ісус промовляє до мене, звертаючись через конкретні потреби людей, конкретні завдання та зображення.

Показує, наприклад, величезне страждання у світі хворих та немічних людей, яким можу допомагати. І добре знаю, що їм потрібні не тільки ліки, а й лагідне слово та любов, тепло й опіка. Коли такі думки мене сильно непокоять, можливо, це сигнал, щоб шукати покликання саме в цьому напрямку? Відчуваю радість, допомагаючи в організації праці з дітьми та молоддю –  можливо, це заклик допомагати у ділянці пасторальної праці, чи бути катехитом, або й повністю віддати себе Богові.

Кожного разу, коли замислюємось над змістом всього нашого існування, помічаємо нестриманих людей, які не знають, для чого живуть. Потрібно допомогти їм у вирішенні важливих життєвих питань, засвідчити перед ними свою віру. Можливо, це твоє покликання до священства? Дедалі більше відчуваємо, скільки поверховного і даремного говориться у світі, як занедбується багатий зміст слова. А тиша, молитва, роздуми про Бога мають таку лікувальну силу і що через нас ця молитва може стати зціленням для інших. Можливо, Ісус Христос кличе мене жити свідомим життям молитви і роздумів у спільноті монастиря?

Коли мене приваблює особливий спосіб життя чи конкретне служіння – це заклик саме до такого життя. Існує певний образ, що є зразком для мене, і я хотів чи хотіла би наслідувати життєвий шлях конкретної особи, стати подібним до блаженного отця Омеляна Ковча чи матері Йосафати Гордашевської, чи бути таким, «як наш парох». Цей образ – це знаряддя в Божих руках, за допомогою якого Він показує нам наше покликання.

Покликання – це діяння самого Бога, але здебільшого пізнаємо його через людей. Хто сподівається почути «голос Божий» щодо свого покликання, повинен слухати і своїх ближніх. Коли твій парох каже: «З тебе був би добрий священик», то мусиш добре прислухатися до цих слів.

Бог не примушує нікого. Він завжди підводить до певної межі, за якою чуєш Господнє запрошення: «Прийди, довірся Мені!». Ти можеш сказати так або ні, бо не можна жити в непевності. Шукання глибокої відповіді може виявитися довгим процесом. Часте спілкування з людиною, що добре знає тебе, та професія, якої прагнеш, можуть стати у пригоді. Щодо духовного покликання слід обов’язково порадитися зі сповідником чи священиком, якому довіряєш.