2015-05-13 15:01:00

Папи миру. Спадщина святих Івана ХХІІІ й Івана Павла ІІ та Папа Франциск (29)


11 вересня 2001 р. світ схвилювали теракти проти хмарочосів-близнюків Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку. Над світом згущувалася тінь конфлікту між цивілізаціями. Іван Павло ІІ, який пережив другу світову війну і поділ світу на блоки, добре розумів, що у глобалізованому світі та в контексті релігійного напруження й проявів фанатизму та фундаменталізму, не можна дозволити на те, щоб профіль католицької Церкви ототожнювався із так званим Заходом. Втомлений, виснажений недугами, невпинно наближаючись до відходу до вічності, Папа не втрачав жодної нагоди для міжрелігійного діалогу. Очевидно, що це не єдина сфера, в якій він діяв: невтомними були його старання також і в дипломатичній ділянці.

Тим часом уряд США був готовий відповідати на виклики, які перед ним постали, за допомогою важких заходів. Було оголошено війну проти тероризму, розпочалася інтервенція в Афганістані у пошуках провідника звинуваченої в терактах «Аль-Каїди» Усами бін-Ладена, в самій країні посилено заходи безпеки, так що особисті права громадян мало що не поступилися вимогам безпеки, а населення арабського та мусульманського походження стало об’єктом підозр. Далі президент Джордж Буш звернув свою увагу на Ірак Саддама Хусейна.

Водночас, Іван Павло ІІ повністю заанґажувався у справу миру і крім численних закликів та послань, доносив свої думки до Глав держав під час особистих зустрічей. Президент США Буш був у Ватикані у липні 2001 року, ще перед трагічними подіями вересня. Коли ж у травні 2002 року він знову туди завітав, під час двадцятихвилинної розмови Папа висловив свою стурбованість політичною та гуманітарною трагедією на Близькому Сході. Натомість, Джордж Буш не забарився вколоти Івана Павла ІІ посиланнями на скандали, що набирали обертів в США, пов’язані із священиками, які провинилися зловживаннями проти неповнолітніх. Вдаючи стурбованість проблемами Церкви, президент, заанґажований у пропагування глобальної військової кампанії, насправді ж хотів лише висловити неприйняття Папі, який не погоджувався з новим курсом американського уряду.

У дійсності, відколи США зазнали теракту проти хмарочосів-близнюків Всесвітнього Торгового Центру, названого Іваном Павлом ІІ у телеграмі на ім’я Джорджа Буша «темрявою в історії людства і жахливим нападом на людську гідність», Глава Католицької Церкви докладав усі можливі зусилля для того, щоби перемогти спокусу відреагувати на досі небачений руйнівний тероризм талібану ще більш насильницькими заходами. Він хвилювався тим, щоб ненависть не породжувала іншу ненависть і щоб відповіддю на атаки не стала війна. Щоб люди, будуючи мир, не брали до рук зброю.

Тим часом деякі католицькі мислителі, навіть ті, які допомагали Святішому Отцеві у написанні його соціальної енцикліки «Centesimus Annus», приклали чимало зусиль для того, щоб спробувати поєднати соціальну доктрину Церкви і вчення Папи із доктриною «справедливої превентивної війни», запропонованої американським урядом, який в даному конкретному випадку змальовував Саддама Хусейна, як позбавленого скрупулів диктатора, покровителя терористів та тирана, що має в руках зброю масового знищення.

Іван Павло ІІ, очевидно, не приймав такого бачення, що було спрямоване на те, щоби виправдати збройну інтервенцію, яка вже здавалася невідворотною і намагалася втягнути також Церкву, пропонуючи їй чіткий образ ворога, створений ідеологічно. Одночасно, похилий віком Папа добре усвідомлював невелику ефективність його спроб схилити всіх до діалогу та переговорів. «Міжнародна ситуація обтяжилася напруженнями і мало чого варті, хоч і необхідні, старання політики, якщо не будемо здатними до нового погляду серцем, щоб з надією наново відновити нитки діалогу», – заявив він, оголошуючи 29 вересня 2002 року чергову свою ініціативу – заклик до католиків проказувати молитву на вервиці в наміренні досягнення «миру, справедливості й солідарності».

Незважаючи на те, що конфлікт з Іраком з кожним днем набирав дійсних форм, Іван Павло ІІ не втрачав надії і намагався використати будь-яку нагоду, аби там, де ще прислухалися до голосу Святого Престолу, поширювати ідеї мирного врегулювання. Найдовіреніших посланців Папа відправив до Багдаду та Вашингтону.

______________________________________

За матеріалами: Fabrizio Nina, Gasparroni Fausto“I papi della pace. L'eredità dei santi Roncalli e Wojtyla per papa Francesco”, Rizzioli 2014.








All the contents on this site are copyrighted ©.