2015-04-28 11:02:00

Повчання Папи Франциска – компас для вихователів (47)


Від минулого року темою наших передач у вівторки є книжка  «Виховувати: вимога і захоплення. Виклики для вихователів-християн», в яку входить цикл конференцій про християнське виховання, які кардинал Берґольйо (теперішній Папа Франциск) провів у Буенос-Айресі 1999 року. Пропонуємо вашій увазі дальші розділи цієї книжки.

Майбутній Папа Франциск вказує, що неможливо відокремити різні аспекти душпастирської чи виховної діяльності. Вірогідність того, що ми навчаємо дітей та молодь, що їм передаємо, пов’язана з тим, наскільки автентично ми самі живемо тим, що навчаємо. Милосердя, введене у практику, включає не тільки «теплий прийом», але й створення людяних зв’язків, допомагаючи людині знайти своє місце в людській та християнській спільноті. Це вимір «діяти», а вимір «навчати» – це уважне приготування виховної діяльності, планування, що ґрунтується на ефективному використовуванні засобів, серйозність, з якою займаємось також і власною формацією.

Вимір «діяти» і «навчати» становить невід’ємну місію християнських вихователів. Якщо, з одного боку, християнські вихователі покликані збагатити людяністю суспільство, яке відзначається індивідуалізмом та егоїзмом, то, з іншого боку, вони зобов’язані допомагати розвивати здатність поглиблювати та висловлювати істину. Йдеться про те, щоб спрямувати молоде покоління до найважливіших певностей, таких як життєва і Божа мудрість. Мудрість, яка є плідною, яка є джерелом краси, яка заохочує до подиву, до контемпляції, до молитви.

Сучасне «осиротіння» в значенні переривчастості, викорінення та падіння основних запевнень, які стосуються життя, ставить виклик перед християнськими вихователями, а особливо, перед католицькими школами та навчальними заклдами, щоб вони ставали «домом», «домашнім вогнищем», де чоловіки й жінки, діти та підлітки змогли розвивати свою здатність ділитись власним досвідом, вкоренитись у власний ґрунт та у власну історію – особисту і спільну – і, в свою чергу, віднайти знаряддя та засоби, які дозволять їм розвивати власний інтелект, волю  і всі своїздібності й таланти, щоб здобути той людський рівень, в якому вони  покликані жити.

Цей подвійний виклик ставить перед вихователями чимало завдань.

Найперше йдеться про розвиток людських стосунків в атмосфері любові й ніжності, а це може стати успішним засобом проти відчуття «викорінення», втрати основ і впевненостей. Тому католицькі виховні заклади кожного рівня повинні бути не тільки географічним «місцем», але й екзистенціальним, людським, міжособовим, місцем, де можна запустити коріння, що дозволяють загальний розвиток людської особи. Це може духовний прихисток, стійкий ґрунт або вікно і відкритий горизонт.

Знаємо, що навчальний заклад – це не тільки стіни, класні дошки, зошити та книжки. Це особи, насамперед, вчителі та вихователі, які повинні сприяти розвиткові приязних міжособових стосунків. «Як це зробити в наш час, позначений недовір’ям, як оживити людські стосунки, коли одні від одних очікують тільки гіршого?» – запитує кардинал Берґольйо. І дає відповідь: «Кожен із нас окремо і ми всі разом повинні віднайти шляхи, жести та дії, які би дозволили охопити всіх та підтримати найслабших, створити атмосферу спокійної радості й довір’я, а також подбати про розвиток кожної людини, за яку ми відповідальні – як у сукупності, так і в окремих деталях.








All the contents on this site are copyrighted ©.