Папи миру. Спадщина святих Івана ХХІІІ й Івана Павла ІІ та Папа Франциск (25)

У світлі трагічних подій, що відбувалися на Балканах, щоби принести знак надії та ще раз привернути до проблеми увагу світу, 1994 року Папа Іван Павло ІІ висловив бажання особисто відвідати Сараєво, столицю Боснії і Герцеговини. Паломник земною кулею, який саме своїми численними подорожами п’ятьма континентами підтвердив, що є дійсно людиною дії, добре розумів, що лише особиста близькість могла додати сили його закликам до миру в місті, яке вже два роки було під прицілами снайперів. Однак, гаряче прагнення Івана Павла ІІ зустрітися з християнами і мусульманами у смертельно пораненому Сараєво, яке, в його баченні, ще могло і повинно було підвестися, було приречене на глибоке розчарування.

Папа сподівався відвідати місто у вересні в рамках ширшої подорожі, яка включала також Загреб і Белград. Щоб прозондувати місцеві можливості, Іван Павло ІІ вислав до країни особливого посланця монсеньйора Вінченцо Палью, який тоді був духовним провідником Спільноти святого Еґідія, що зумів отримати схвалення хорватського президента Франьо Туджмана, боснійського Алії Ізетбеговича та навіть сербського лідера Слободана Мілошевіча. Але, не зважаючи на протилежну думку свого патріарха Павла, проти цього візиту виступили сербські православні. Таким чином, Белград випав з програми.

Час ще не визрів. Такі пояснення надав речник Святого Престолу Хоакін Наварро-Вальс у серпні, підтверджуючи Папську подорож до Загребу та Сараєво. Але 6 вересня, за два дні до початку візиту, Ватикан був змушений, на превеликий жаль Івана Павла ІІ, виключити з програми і боснійську столицю. Причиною цього стали не так побоювання щодо безпеки особи Папи, адже він був готовий покласти на карту навіть своє здоров’я і життя, але безпека паломників, які могли би постраждати під час імовірного замаху.

«До мотиву не наражати на небезпеку тих, які очікують Папу в боснійській столиці додалася стурбованість тим, що відвідини Сараєво в цей час можуть бути неправильно сприйнятими і поглибити напруження», – пояснив Ватиканський прес-центр зміни у програмі. Іван Павло ІІ, очевидно, не хотів ні поглиблювати конфлікт, ні ставати причиною поділів.

Відвідини Сараєво мали для нього значення лише як акт утішення, скерований до вимученого війною населення. Але умови, на жаль, не відповідали цьому. Під час загальної аудієнції 6 вересня Іван Павло ІІ «з великим смутком» особисто повідомив вірним, що мусить відкласти відвідини боснійської столиці. Відчутним було й розчарування католиків Сараєво, як і багатьох інших мешканців збомбардованого міста, які, не зважаючи ні на що, з трепетом очікували «Паломника миру». Перед загрозою артилерійських обстрілів місцева влада була навіть змушена відіслати назад папамобіль – білий автомобіль, що супроводжував Івана Павла ІІ в інших численних паломництвах миру й надії у найнапруженіших куточках світу, який вже прибув до міста.

Оголошуючи про перенесення візиту, Папа знову звернувся із гарячим закликом не залишати Сараєво наодинці. Наступного дня у літній резиденції в Кастель Ґандольфо він відслужив Святу Месу, молячись за те, щоби страждання боснійського народу знайшли полегшу та виголосив проповідь, приготовану на відвідини Сараєво, знову закликаючи покласти край «безглуздю винищення».

Своє бажання Іван-Павло ІІ зміг здійснити через 3 роки, залишивши боснійцям добрий спомин про Папу, який докладав всіх зусиль щоб зупинити взаємовинищення боснійських народів. Святий Престол, пригадаємо, один з перших визнав незалежність колишніх югославських республік, цим кроком змусивши міжнародну спільноту приділити більше уваги конфлікту на теренах колишньої Югославії. Це паломництво було одним з факторів, який посприяв покращенню взаємин між народами Боснії.

Похилого віком Папу, знесиленого недугами і тривалим понтифікатом, прожитим у жертвуванні собою день-за-днем, чекала ще одна, його остання битва проти війни. Можливо, найбільша, в якій він, однак, зазнав поразки…

________________________

За матеріалами: Fabrizio Nina, Gasparroni Fausto, “I papi della pace. L'eredità dei santi Roncalli e Wojtyla per papa Francesco”, Rizzioli 2014.