Папи миру. Спадщина святих Івана ХХІІІ й Івана Павла ІІ та Папа Франциск (23)

У квітні 1992 року, коли світ лишень стояв осторонь і спостерігав, розпочалася облога та безжалісні бомбардування Сараєво, столиці Боснії і Герцеговини. Облога тривала понад 1000 днів. Перед обличчям вимоги «роззброїти того, хто має намір вбивати», святий Іван Павло ІІ вказував на право й обов’язок інтервенції з гуманітарною метою Він вважав гріхом занедбання залишатися мовчазним та інертним, не докладати зусилля для того, щоб спонукати міжнародні організації зупинити агресію проти безборонного населення.

Про моральний характер обов’язку такого втручання Іван Павло ІІ говорив 5 грудня 1992 р., промовляючи перед представниками 150 країн, які зібралися у Римі на конференцію ФАО, присвячену продовольчим проблемам. У всіх перед очима тоді стояла трагедія в Сомалі, де цілі народності потерпали від перехресного вогню воюючих армій та голоду, спричиненого посухою. Але також – трагедія на Балканах, якій не було видно кінця, де у палаючих, розграбованих та знищених поселеннях було чимало людей, які у приглушеному відгомоні голосу Папи вбачали останню опору для надії.

У посланні з нагоди ХХV Всесвітнього дня миру, який відзначався 1 січня того року, кілька місяців до трагічних подій в Боснії та Герцеговині, Іван Павло ІІ писав: «Ті, хто страждає, зокрема, народи Хорватії, нехай знають, що їх не залишено наодинці», вся Європа почувається «зраненою та приниженою» жахіттями югославської громадянської війни. Тепер же, промовляючи з трибуни Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (FAO), він намагався викривати лицемірство «невтручання», безпосередньо даючи відповідь тим, які вважали свавіллям надавати більшої ваги моральному вимірові права-обов’язку гуманітарної інтервенції над міжнародним гуманітарним правом. У цьому випадку Глава Католицької Церкви чітко заявив, що право народів на доступ до продовольства нерозривно пов’язане із правом бути захищеними у випадку агресії.

«Дуже часто ситуації, в яких бракує миру, в яких справедливість висміювана, коли зруйноване навколишнє середовище, наражають цілі народи на велику небезпеку не змогти задовольнити першочергові продовольчі потреби. Немає потреби в тому, щоб війни між державами та внутрішні конфлікти прирікали безборонне цивільне населення на смерть від голоду задля егоїстичних мотивів чи чиїхось інтересів. У таких випадках необхідно будь-яким чином забезпечити продовольчу й медичну допомогу, усуваючи всі перешкоди, включно з тими, які виправдовуються, вдаючись до свавільного застосування принципу невтручання у внутрішні справи країни. Сумління людства, – наголосив Іван Павло ІІ, – підтримуване приписами міжнародного гуманітарного права, вимагає обов’язковості гуманітарної інтервенції в тих ситуаціях, які несуть велику загрозу виживанню народів та цілих етнічних груп: це обов’язок держав та міжнародної спільноти».

Дбання про те, щоб не залишити наодинці народи, винищувані «етнічними чистками» та змушені залишати свої домівки, необхідність змобілізуватися, аби релігійні особи ставали дієвими діячами миру, порушуваного також і в ім’я відмінності віровизнань, потреба ще раз, не щадячи зусиль, вчинити все для того, аби покласти край трагедії в Боснії та Герцеговині, спонукали святого Івана Павла ІІ 9 й 10 січня 1993 року скликати черговий день молитви й посту в Ассізі, в місті святого Франциска – святого миру.

Знову на батьківщині проповідника миру прозвучав заклик до братерства. Наступник святого Петра знову вказував на молитву, як конкретний і дієвий засіб для будування миру. На зустріч було запрошено представників усіх європейських єпископатів, представників інших Церков та церковних спільнот, а також – представників юдаїзму та ісламу. Центральною темою проповіді Папи Івана Павла ІІ, виголошеної в базиліці святого Франциска, був конфлікт на Балканах. Серед закликів до миру в ній були зауваження політичного характеру, які певною мірою представляли відповідь на закиди, пов’язані із визнанням Апостольською Столицею незалежності Словенії та Хорватії. Глава Католицької Церкви додатково окреслив своє бачення справедливості та визнав право народів на самовизначення.

«Кожна нація має право на самовизначення, як спільнота. Йдеться про право, яке можна здійснити як шляхом власного політичного суверенітету, так і шляхом федерації чи конфедерації з іншими. Чи можливо було зберегти ту чи іншу форму цього між державами колишньої Югославії? Годі це виключити. Однак, війна, яка вибухнула, здається, віддалила таку можливість», – вважав Іван Павло ІІ.

________________________

За матеріалами: Fabrizio Nina, Gasparroni Fausto, “I papi della pace. L'eredità dei santi Roncalli e Wojtyla per papa Francesco”, Rizzioli 2014.